20 травня 2026

(Ін. 12:36-47)

"Господи, хто повірив почутому від нас?" (Іс. 53:1), так скаржиться, дивуючись, пророк Ісая. Доречно і нині закликати: хто нині щиро вірує слову Твоєму, Господи? Майже всі розхиталися. Язик у дуже багатьох ще мовчить про віру; але серця рідко які не ухилилися в інший бік.

Що за причина? Став відчуватися інтерес до невір'я; розвинулася потреба невір'я, для прикриття інтересів серця, незгодних із вірою. Тут — корінь зла. Не розум противник віри, а розбещене серце. Розум тут тільки тим винен, що підкоряється серцю і приймається міркувати не за засадами істини, а за бажаннями серця. При цьому сильні аргументи за істину здаються йому нікчемними, а дещиця якась проти неї виростає з гору; і, взагалі, у сферу розуму вноситься сум'яття, що засліплює розум. Він не бачить, та й не може бачити, хоч і не пояснюй йому.

Серед Великого посту пропонується для поклоніння Чесний Хрест, щоб надихнути пісних трудівників до терпеливого несення піднятого ними ярма до кінця; а у вересні для чого це робиться? Так сталося? Але у промислительної Премудрості, яка все влаштовує, немає випадковостей. Ось це для чого: у вересні прибирають із поля, принаймні в нас. Отже, щоб одні з християн, відчуваючи достаток, не сказали: "душе! багато добра лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселися!" (Лк. 12:19), а інші від убогості не впали в дусі, постає перед очима всіх воздвизаємий Хрест. Він нагадує першим, що опора благополуччя — не майно, а християнське внутрішнє хрестоношення, коли зовнішнє, з благості Божої, складається. Других він спонукає у терпінні здобувати душі свої, надихаючи на це упевненістю, що з хреста йдуть просто до раю. Тому одні нехай терплять, сподіваючись, що йдуть прямим шляхом до Царства Небесного, а інші нехай куштують зовнішніх утіх зі страхом, щоб не закрити собі вхід на Небо.