Преподобний Іоанн Зедазнійський та учні його

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 7-й день

Преподобний Іоанн Зедазнійський і дванадцять його учнів: Авів, єпископ Некреський, Антоній Марткобський, Давид Гареджийський, Зенон Ікалтський, Фадей Степанцминдський, Ісе, єпископ Цілканський, Іосиф, єпископ Алавердський, Ісидор Самтавійський, Михаїл Улумбійський, Пірр Бретський, Стефан Хірський та Шіо Мгвімський — святі сирійські (каппадокійські) подвижники, засновники грузинського чернецтва, які прийшли до Грузії із Каппадокії в середині VI століття. Тринадцять святих каппадокійських отців, імовірно, були грузинами, які здобули духовну освіту в знаменитій Лаврі святого Симеона Стовпника і в інших монастирях Сирії та Месопотамії, щоб повернутися на батьківщину та сприяти її християнській просвіті.

Святий Іоанн Зедазнійський, голова цих подвижників, здобув духовну освіту в Антіохії. Про місце його народження і про батьків відомостей не збереглося. У молоді роки він прийняв чернецтво і віддався відокремленому аскетичному життю, здобувши згодом дивовижну лагідність, смиренність та дар чудотворіння. Слава про духовні подвиги привернула до нього безліч учнів, із-поміж яких святий Іоанн Зедазнійський обрав за жеребом дванадцять осіб і, виконуючи веління Божої Матері, вирушив із ними до Грузії. Дорогою вони отримали благословення від святого Симеона Стовпника Молодшого († 596), а в Мцхеті, стародавній столиці Грузії, перейшовши «немокрими ногами» річку Куру, їх радісно зустрів народ, цар Парсман (542–557) та католикос — архієпископ Євлавій (552–560). Літописці оповідають, що святі каппадокійські отці звернулися до тих, хто їх зустрічав, грузинською мовою, а увійшовши до соборного храму Светіцховелі та впавши ниць перед Животворящим Стовпом, славили Бога і дякували Йому. З благословення Католікоса Евлавія святий Іоанн разом з учнями оселився на горі Зедазені (звідси іменування святого Іоанна — Зедазнійський), де колись було язичницьке капище і височів ідол. Подвижники жили в куренях, харчувалися травами й корінням, постійно перебуваючи в молитві і духовних роздумах. До них притікало безліч хворих, які отримували зцілення за їхнім молитовним заступництвом. Після обрання святих Авіва та Ісе єпископами святому Іоанну явилася уві сні Божа Матір і звеліла йому послати своїх учнів по різних місцях Грузії для проповіді Слова Божого та пастирського повчання. Вислухавши настанови святого Іоанна, одні учні вирушили до Кахетії (Зенон, а згодом Стефан), інші — до Карталінії (Пірр, Михаїл, Фадей і Ісидор).

«Усі вони… навчали народ, наставляли його у вірі, знищували морок забобонів та винищували ідолослужіння і капища, які залишилися в гірських тіснинах, натомість споруджували святий хрест і святі храми, улаштовували в народі громадянськість…»

Розіславши своїх учнів, святий Іоанн Зедазнійський залишив при собі диякона Іллю і заглибився в молитовні подвиги.

Святий Іоанн зумів протистояти підступам злих духів, яких вигнав іменем Христа із меж Мцхета. За молитвою святого Іоанна на горі Заден (Зедазені) забило джерело цілющої води. Отримавши одкровення про свою смерть, преподобний Іоанн закликав до себе учнів — святого диякона Іллю і святого Фадея Степанцминдського, яким заповідав поховати його в тісній печері на горі, на місці його подвигів. Причастившись Святих Тайн, преподобний Іоанн побачив відкрите небо і воїнство безтілесних Сил Небесних з безліччю святих. У духовному захваті він віддав свою праведну душу Господу. Смерть святого Іоанна настала між 557 і 560 роками, за католикоса Макарія (553–569). Учні його, забувши заповіт преподобного, у супроводі сонму духовенства перенесли тіло святого до монастиря біля підніжжя гори Заден (Зедазені) і поклали його в особливому склепі.

Але земля навколо захиталася, і колихання її не припинялися доти, доки тіло святого Іоанна не було покладено в печері на вершині гори, як заповідав преподобний. У Х столітті за католікоса-архієпископа Климента (908–923) на південному боці цієї печери було збудовано церкву на честь Іоанна Хрестителя, тож святі мощі Іоанна Зедазнійського опинилися в її боковому вівтарі, біля жертовника. Вони були прославлені багатьма знаменнями милості Господньої.