21 жовтня 2024
понеділок · 8 жовтня ст. ст.
Прп. Пелагії (457). Св. Пелагії дівиці (303). Прп. Таїсії (IV). Прп. Досифея Верхньоостровського, Псковського (1482). Прп. Трифона, архім. В’ятського (1612). Сщмчч. Димитрія (Добросердова), архієп. Можайського, і з ним Іоанна Хренова диякона, прмчч. Амвросія (Астахова) і Пахомія (Туркевича), прмц. Татіани (Безфамільної), мч. Миколая Рейна, мцц. Марії Волнухіної та Надії Ажгеревич (1937); сщмч. Іони (Лазарева), єп. Велізького, прмч. Серафима (Щелокова), сщмчч. Петра Нікотіна, Василія Озерецьковського, Павла Преображенського, Петра Озерецьковського, Володимира Сперанського пресвітерів, мчч. Віктора Фролова, Іоанна Рибіна, Миколая Кузьміна і мц. Єлисавети Куранової (1937); прмч. Варлаама (Єфимова) (кінець 1930-х). Прославлення прп. Олексія Карпаторуського (2001). Ікони Божої Матері «Визволителька від напастей» (Ташлинська) (1917).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобній Пелагіїглас 8
Тропар, глас 8
В тебе́ ма́ти изве́стно спасе́ся, е́же по о́бразу:/ прии́мши бо крест, после́довала еси́ Христу́,/ и, де́ющи, учи́ла еси́ презира́ти у́бо плоть, прехо́дит бо,/ прилежа́ти же о души́, ве́щи безсме́ртней.// Те́мже и со А́нгелы сра́дуется, преподо́бная Пелаги́е, дух твой.
Кондак, глас 2
Те́ло твое́ поста́ми изнури́вши,/ бде́нными моли́твами Творца́ умоли́ла еси́ о дея́ниих твои́х,/ я́ко да прии́меши соверше́нное оставле́ние,/ е́же и обрела́ еси́, ма́ти, я́ве,// путь покая́ния показа́вши.
Преподобній Пелагіїглас 8
Тропар, глас 8
В тебе́ ма́ти изве́стно спасе́ся, е́же по о́бразу:/ прии́мши бо крест, после́довала еси́ Христу́,/ и, де́ющи, учи́ла еси́ презира́ти у́бо плоть, прехо́дит бо,/ прилежа́ти же о души́, ве́щи безсме́ртней.// Те́мже и со А́нгелы сра́дуется, преподо́бная Пелаги́е, дух твой.
Кондак, глас 2
Те́ло твое́ поста́ми изнури́вши,/ бде́нными моли́твами Творца́ умоли́ла еси́ о дея́ниих твои́х,/ я́ко да прии́меши соверше́нное оставле́ние,/ е́же и обрела́ еси́, ма́ти, я́ве,// путь покая́ния показа́вши.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7:36-39).
Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. За те і сказано було про неї: "прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато" (Лк. 7:47).
О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: "Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього". Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого роби все можливе для нужденних — і будеш робити для Бога.
Ще 4 думки
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
(Лк. 7:36-50)
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: "якби Він був пророком..." (Лк. 7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом розум наш чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.
За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона. Від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах як доброго господаря не відбулося жодної зміни. Але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.
(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter













