Читання дняп’ятниця

На утрені

Ін. 10:1–9 Євангеліє від Іоанна

1Істинно, і́стинно кажу́ вам: хто вхо́дить в коша́ру ове́чу не двери́ма, а десь перела́зить, той зло́дій і розбі́йник.

2А хто вхо́дить у две́рі, той па́стир ове́ць.

3Йому́ ворота́р відчиня́є, і ві́вці го́лос його́ чу́ють, і він кли́че свої́х ове́ць по і́мені і виво́дить їх.

4І коли́ ви́веде свої́х ове́ць, йде попере́д них, а ві́вці йдуть за ним, бо зна́ють його́ го́лос.

5За чужи́м же не йдуть, а тіка́ють від ньо́го, бо не зна́ють чужо́го го́лосу.

6Цю при́тчу сказа́в їм Іісу́с; але́ вони́ не зрозумі́ли, про що Він говори́в їм.

7О́тже, зно́ву сказа́в їм Іісу́с: і́стинно, і́стинно кажу́ вам, що Я две́рі ві́вцям.

8Всі, скі́льки їх прихо́дило пе́реді Мно́ю, є зло́дії й розбі́йники; але́ ві́вці не послу́хали їх.

зач. 369Я є две́рі: хто че́рез Ме́не увійде́, той спасе́ться, і увійде́, і ви́йде, і пасови́ще зна́йде.

На літургії

Апостол

Діян. 5:1–11 Діяння святих апостолів

зач. 131Оди́н же чолові́к, на ім’я́ Ана́нія, з жі́нкою своє́ю Сапфі́рою, прода́вши має́ток,

2затаї́в з ціни́, з ві́дома і жі́нки своє́ї, а де́яку части́ну прині́с і покла́в до ніг Апо́столів.

3А Петро́ сказа́в: Ана́ніє! Наві́що ти попусти́в сатані́ вкла́сти в се́рце твоє́ ду́мку сказа́ти непра́вду Ду́хові Свято́му і втаї́ти з ціни́ за зе́млю?

4Чи не твої́м було́ те, що ти мав, і чи не ти володі́в тим, що оде́ржав від про́дажу? Наві́що ти покла́в у се́рці своє́му так зроби́ти? Ти сказа́в непра́вду не лю́дям, а Бо́гові.

5Почу́вши ці слова́, Ана́нія впав ме́ртвим; і вели́кий стра́х охопи́в усі́х, хто чув це.

6Вста́вши, юнаки́ взя́ли його́, ви́несли і похова́ли.

7Годи́ни че́рез три пі́сля цьо́го прийшла́ й жі́нка його́, не зна́ючи, що ста́лося.

8Петро́ ж спита́в її́: скажи́ мені́, чи за сті́льки ви продали́ зе́млю? Вона́ відповіла́: так, за сті́льки.

9А Петро́ сказа́в їй: що це ви змо́вилися спокуси́ти Ду́ха Госпо́днього? ось, вхо́дять в две́рі ті, які́ похова́ли чолові́ка твого́; і тебе́ ви́несуть.

10Ра́птом вона́ впа́ла бі́ля ніг його́ і вме́рла. Юнаки́, ввійшо́вши, знайшли́ її́ ме́ртвою і, ви́нісши, похова́ли по́ряд з чолові́ком її́.

11І вели́кий страх охопи́в усю́ Це́ркву і всіх, хто чув про це.

Прор. (під зачало) 1 Кор. 14:20–25 Перше послання до Коринфян

зач. 15620Бра́ття! не бу́дьте ді́тьми ро́зумом: на зле бу́дьте як ді́ти, а ро́зумом бу́дьте повнолі́тні.

21В зако́ні напи́сано: і́ншими мо́вами й і́ншими уста́ми говори́тиму наро́дові цьому́; і тоді́ не послу́хають Мене́, гово́рить Госпо́дь.

22Ото́ж мо́ви є знаме́ння не для ві́руючих, а для неві́руючих; проро́цтво ж не для неві́руючих, а для ві́руючих.

23Коли́ вся це́рква зі́йдеться ра́зом і всі почну́ть говори́ти незнайо́мими мо́вами, і увійду́ть до вас незна́ючі або́ неві́руючі, то чи не ска́жуть, що ви бісну́єтесь?

24А коли́ всі пророку́ють, і увійде́ хтось неві́руючий або́ незна́ючий, то його́ всі викрива́ють, всі осу́джують.

25І таки́м чи́ном таємни́ці се́рця його́ виявля́ються, і він, упа́вши ниць, покло́ниться Бо́гові і ска́же: воі́стину з ва́ми Бог.

Сщмч. Євр. 13:7–16 Послання до Євреїв

зач. 3347Пам’ята́йте наста́вників ва́ших, котрі́ пропові́дували вам сло́во Бо́же, і, ди́влячись на кончи́ну життя́ ї́хнього, наслі́дуйте ві́ру їх.

8Іісу́с Христо́с учо́ра і сього́дні і наві́ки Той же.

9Вче́ннями рі́зними й чужи́ми не захо́плюйтесь; бо до́бре благода́ттю змі́цнювати серця́, а не стра́вами, від яки́х не оде́ржали ко́ристі ті, що займа́лися ни́ми.

10Ми ма́ємо жерто́вник, від яко́го не ма́ють пра́ва спожива́ти ті, що слу́жать скі́нії.

11Так як тіла́ твари́н, кров яки́х для очи́щення гріха́ вно́сить первосвяще́нник у святи́лище, спа́люються за ста́ном, –

12то і Іісу́с, щоб освяти́ти люде́й Кро́в’ю Своє́ю, постражда́в по́за воро́тами.

13Ото́ж ви́йдемо до Ньо́го за стан, несучи́ Його́ нару́гу;

14бо не ма́ємо тут пості́йного мі́ста, але́ шука́ємо майбу́тнього.

15Ото́ж бу́демо че́рез Ньо́го безуста́нно прино́сити Бо́гові же́ртву хвали́, то́бто плід уст, що прославля́ють ім’я́ Його́.

16Не забува́йте та́кож доброді́йності і спілкува́ння, бо такі́ же́ртви благоуго́дні Бо́гу.

Євангеліє

Ін. 5:30–6:2 Євангеліє від Іоанна

5:30Я нічо́го не мо́жу твори́ти Сам від Се́бе. Як чу́ю, так і суджу́, і суд Мій пра́ведний; бо не шука́ю Моє́ї во́лі, а во́лі Отця́, Котри́й посла́в Мене́.

зач. 1731Коли́ Я сві́дчу Сам про Се́бе, то сві́дчення Моє́ не є і́стинне.

32Є і́нший, яки́й сві́дчить про Ме́не; і Я зна́ю, що і́стинне те сві́дчення, яки́м він сві́дчить про Ме́не.

33Ви посила́ли до Іоа́нна, і він засві́дчив про і́стину.

34А втім, Я не від люди́ни прийма́ю сві́дчення, але́ говорю́ це для то́го, щоб ви спасли́ся.

35Він був світи́льник, яки́й горі́в і світи́в; ви ж хоті́ли коро́ткий час пора́дуватися при сві́тлі його́.

36Я ж ма́ю сві́дчення бі́льше за Іоа́ннове: бо ді́ла, які́ Оте́ць дав Мені́ зверши́ти, самі́ діла́ ці, котрі́ Я творю́, сві́дчать про Ме́не, що Оте́ць посла́в Мене́.

37І Оте́ць, Яки́й посла́в Мене́, Сам засві́дчив про Ме́не. А ви ні го́лосу Його́ ніко́ли не чу́ли, ні лиця́ Його́ ніко́ли не ба́чили;

38і не ма́єте сло́ва Його́, яке́ перебува́ло б у вас; бо ви не ві́руєте в То́го, Котро́го Він посла́в.

39Досліді́ть Писа́ння, бо ви сподіва́єтесь че́рез них ма́ти життя́ ві́чне; а вони́ сві́дчать про Ме́не.

40Але́ ви не хо́чете прийти́ до Ме́не, щоб ма́ти життя́.

41Не прийма́ю сла́ви від люде́й,

42але́ зна́ю вас: ви не ма́єте в собі́ любо́ві до Бо́га.

43Я прийшо́в в ім’я́ Отця́ Мого́, і не прийма́єте Мене́; а коли́ і́нший при́йде в ім’я́ своє́, його́ при́ймете.

44Як ви мо́жете ві́рувати, коли́ прийма́єте сла́ву оди́н від одного́, а сла́ви, яка́ від Єди́ного Бо́га, не шука́єте?

45Не ду́майте, що Я бу́ду звинува́чувати вас пе́ред Отце́м: є на вас обвинува́ч – Мойсе́й, на яко́го ви упова́єте.

46Бо якби́ ви ві́рили Мойсе́єві, то пові́рили б і Мені́, тому́ що він писа́в про Ме́не.

47Якщо́ ж його́ писа́нням не ві́рите, то як пові́рите Мої́м слова́м?

6:1Пі́сля цьо́го пішо́в Іісу́с на той бік Тиверіа́дського мо́ря в Галіле́ї.

2За Ним йшло бага́то наро́ду, бо ба́чили чудеса́, які́ Він твори́в над неду́жими.

Прор. (під зачало) Лк. 4:22–30 Євангеліє від Луки

22І всі засві́дчили Йому́ це, і дивува́лися слова́м благода́ті, що вихо́дили з уст Його́. І говори́ли: чи ж не Йо́сифів це син?

зач. 1423Він сказа́в їм: звича́йно, ви ска́жете Мені́ при́казку: лі́карю, зціли́ Само́го Себе́, зроби́ і тут, на Твої́й батьківщи́ні, те, що, ми чу́ли, було́ в Капернау́мі.

24І сказа́в: і́стинно кажу́ вам: нія́кого проро́ка не прийма́ють на батьківщи́ні свої́й.

25Попра́вді кажу́ вам: бага́то вдів було́ в Ізра́їлі за днів Іллі́, коли́ не́бо замкну́лося на три ро́ки і шість мі́сяців, так що наста́в вели́кий го́лод по всій землі́,

26і до жо́дної з них не був по́сланий Ілля́, а ті́льки до вдови́ в Саре́пту Сидо́нську;

27бага́то та́кож було́ прокаже́них в Ізра́їлі за проро́ка Єлисе́я, і жо́ден з них не очи́стився, крім Неєма́на сірія́нина.

28Почу́вши це, всі в синаго́зі напо́внились гні́вом

29і, вста́вши, ви́гнали Його́ геть з мі́ста і повели́ на верши́ну гори́, на які́й було́ збудо́ване ї́хнє мі́сто, щоб ски́нути Його́;

30Він же, пройшо́вши се́ред них, відійшо́в.

Сщмч. Лк. 12:32–40 Євангеліє від Луки

зач. 6732Не бі́йся, мале́ ста́до! бо Оте́ць ваш благоволи́в да́ти вам Ца́рство.

33Продава́йте майно́ ва́ше і дава́йте ми́лостиню. Приготу́йте собі́ гаманці́, що не старі́ють, і скарби́, що не зме́ншуються на небеса́х, куди́ зло́дій не наближа́ється, і де міль не то́чить,

34бо де скарб ваш, там і се́рце ва́ше бу́де.

35Хай бу́дуть чре́сла ва́ші підпере́зані і світи́льники засві́чені.

36І ви будьте поді́бні до люде́й, які́ чека́ють пове́рнення госпо́даря свого́ з весі́лля, щоб, коли́ при́йде і посту́кає, нега́йно відчини́ти йому́.

37Блаже́нні ті раби́, госпо́дар яки́х, прийшо́вши, зна́йде їх пильну́ючими; і́стинно говорю́ вам, що він підпере́жеться і поса́дить їх, та, підхо́дячи, служи́тиме їм.

38І коли́ при́йде о дру́гій сторо́жі, або́ о тре́тій сторо́жі при́йде, і зна́йде їх так, то блаже́нні ті раби́.

39Ви зна́єте, що коли́ б знав госпо́дар до́му, о які́й годи́ні при́йде зло́дій, то пильнува́в би і не дав би підкопа́ти до́му свого́.

40Бу́дьте ж і ви гото́ві, бо в яки́й час не сподіва́єтесь, при́йде Син Людськи́й.