2 лютого 2029
п’ятниця · 20 січня ст. ст.
Прп. Євфимія Великого (473). Мчч. Інни, Пинни та Римми (I–II). Мчч. Васса, Євсевія, Євтихія і Василіда (303). Прп. Євфимія, схимника Печерського, в Дальніх печерах (XIV). Прп. Євфимія Сянжемського, Вологодського (близько 1465). Сщмч. Павла Добромислова пресвітера (1940). Прп. Євфимія (Кереселідзе) спов. (1944) (Груз.).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобному Євфимію Великомуглас 4
Тропар, глас 4
Веселися, пустыня нераждающая,/ благодушствуй, неболящая,/ яко умножи тебе чада муж желаний духовных,/ благочестием насадив,/ воздержанием воспитав добродетелей в совершенство./ Того молитвами, Христе Боже,// умири живот наш.
Кондак, глас 8
В честнем рождестве твоем радость тварь обрете/ и в божественней памяти твоей, преподобне,/ благодушие прият многих твоих чудес,/ от нихже подаждь богатно в души наша/ и очисти грехов скверны,// яко да поем: аллилуия.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 9:27-30)
"По вірі вашій нехай буде вам" (Мф.9:29), - сказав Господь двом сліпим, і негайно відкрилися очі їхні. Наскільки віри, настільки притягнення Божественної сили. Віра - приймач, уста і вмістилище благодаті. Як легені в одного бувають великі, а в іншого маленькі, і ті більше приймають повітря, а ці менше, - так і віра в одного велика, в іншого маленька, і та більше приймає дарів від Господа, а ця менше. Бог усюди є, все охоплює й утримує, і любить мешкати в душах людських, але входить у них не насильно, хоч всемогутній, а наче за запрошенням, бо не хоче порушувати даровану Ним людині владу над собою або право господарювання в собі. Хто відчиняє себе вірою, того сповнює Бог, а хто зачинився невір'ям, у того не входить, хоч і близько є. Господи! додай же нам віри, бо і віра - Твій же дар. З нас же кожен повинен сповідувати: "А я бідний і вбогий" (Пс.69:6).
Ще 3 думки
(1Ін. 2:7-17)
«І світ минає, і похоть його» (1Ін. 2:17). Хто цього не бачить? Все тече довкола нас: речі, особи, події; і ми самі протікаємо. Тече і похоть (пожадливість) мирська: ледве скуштуємо насолоди від задоволення її, як зникає і та й інша; женемося за іншою – і з тією те ж; женемося за третьою – знову те саме. І ніщо не стоїть, все приходить і відходить. Що ж? Невже немає нічого постійного? Є, каже тут же Апостол: «Той, хто виконує волю Божу, перебуває повік» (1Ін. 2:17). Світ, такий плинний, як стоїть? Хоче Бог, і він стоїть. Воля Божа є непохитною і незламною його основою. Так і з людей, хто стане твердо у волі Божій, стає стійким і твердим. Б'ються думки, поки хто ганяється за минущим. Але якщо хтось напоумиться і повернеться на шлях волі Божої, думки і починання починають приходити до ладу. Коли ж, нарешті, встигне він набути навички в цьому способі життя, все в нього, і всередині і ззовні, входить у спокійний лад і безтурботний порядок. Почавшись тут, цей мир глибокий і безтурботність незворушна перейде і в інше життя і там перебуватиме вічно. Ось що є серед загальної течії навколо нас, неплинного та постійного в нас – виконання волі Божої.
(2Тим. 3:1-9)
Хто такі «мають вигляд благочестя, а сили його відреклися» (2Тим.3:5)? І хто такі інші, «що завжди вчаться і ніколи не можуть дійти до пізнання істини»? Перші це ті, хто виконує усі зовнішні порядки, у яких виражається благочестиве життя; але не мають стільки міцної волі, щоб і внутрішні свої настрої тримати так, як вимагає справжнє благочестя. Ідуть у храм охоче і там стоять охоче. Але не роблять зусилля, щоб і розумом своїм стояти перед Богом неухильно і благоговійно припадати до Нього, а помолившись трохи, випускають кермо розуму, і він ширяє, оббігаючи весь світ. І виходить, що тоді як за зовнішнім станом вони в храмі, за внутрішнім станом їх немає там: залишився у них один образ благочестя, а сили його немає. Так і про все інше розумій. Другі це ті, які, вступивши в область віри, тільки й роблять, що винаходять питання: що те, що це, чому так, чому так. Люди, які страждають на порожню допитливість. За істиною не біжать, а лиш би питати і питати. І знайшовши розв'язання питання, недовго зупиняються у ньому, а незабаром відчувають потребу шукати інше рішення. І так кружляють день і ніч, питаючи і питаючи, і ніколи цілком не задовольняючись допитаним. Інший за задоволеннями ганяється, а вони за задоволенням допитливості своєї.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
_thumb.jpg)


