6 грудня 2028

середа · 23 листопада ст. ст.

Сьогодні

Cедмиця 27-ма після П’ятидесятниці · Глас 1 · Різдвяний піст

Свт. Амфілохія, єп. Іконійського (після 394). Свт. Григорія, єп. Акрагантійського (VI–VII). Сщмч. Сисинія, єп. Кізіцького (III). Мч. Феодора Антіохійського (IV). Прп. Колумбана, ігумена Люксейського (615). Блгв. вел. кн. Олександра Невського, в схимі Олексія (1263). Свт. Митрофана, єп. Воронезького, в схимі Макарія (1703). Сщмч. Олександра Шишина пресвітера (1921). Прмч. Серафима (Тьєвара) (1931); св. Іоанна Васильєва спов. (1932); сщмч. Єлеазара Спиридонова пресвітера і мч. Олександра Уксусова (1937).

Читання Святого Письма

На утрені

Благовірному князю

Мф. 11:27-30 (зач. 43)

На літургії

Апостол1Тим. 5:22-6:11 (зач. 287)
ЄвангелієЛк. 18:31-34 (зач. 92)
ЄвангелієЛк. 18:15-17,26-30 (зач. 90)

Святителю під зачало

АпостолЄвр. 7:26-8:2 (зач. 318)
ЄвангелієЛк. 6:17-23 (зач. 24)

Благовірному князю

АпостолГал. 5:22-6:2 (зач. 213)
ЄвангелієМф. 11:27-30 (зач. 43)

Тропарі та кондаки

Благовірному Олександру Невськомуглас 4

Тропар, глас 4

Я́ко благочести́ваго ко́рене/ пречестна́я о́трасль был еси́, блаже́нне Алекса́ндре,/ яви́ бо тя Христо́с я́ко не́кое Боже́ственное сокро́вище русстей земли́,/ но́ваго чудотво́рца пресла́вна и Богоприя́тна./ И днесь соше́дшеся в па́мять твою́ ве́рою и любо́вию,/ во псалме́х и пе́ниих ра́дующеся сла́вим Го́спода,/ да́вшаго тебе́ благода́ть исцеле́ний./ Его́же моли́ спасти́ град сей,/ и держа́ве сродник твоих Богоуго́дней бы́ти,// и всем лю́дем спасти́ся.

Кондак, глас 8

Я́ко звезду́ тя пресве́тлу почита́ем,/ от восто́ка возсия́вшую, и на за́пад прише́дшую,/ всю бо страну́ сию́ чудесы́ и добро́тою обогаща́еши,/ и просвеща́еши ве́рою чту́щия па́мять твою́, Алекса́ндре блаже́нне./ Сего́ ра́ди днесь пра́зднуем твое́ успе́ние, лю́дие твои́ су́щии,/ моли́ спасти́ нас, и вся притека́ющия к ра́це моще́й твои́х,/ и ве́рно вопию́щия ти́:// ра́дуйся, гра́ду на́шему утвержде́ние.

Молитви на сьогодні

Богослужбові вказівкисьогодні · завтра · післязавтра

Думка дня

Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року

(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.

Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.

Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.

Ще 4 думки

(Лк. 18:15-17,26-30)
"Хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього" (Лк.18:17). Як же це приймати - "як дитя"? А ось як: у простоті, повним серцем, без роздумів. Обміркований аналіз непридатний у царині віри. Він може мати місце тільки перед нею. Як анатом усе тіло розкладає до подробиць, а життя не бачить, так і розум - скільки не розмірковує, сили віри не осягає. Віра сама дає споглядання, які загалом являють віру як таку, що цілком задовольняє всі потреби нашого єства, і зобов'язують свідомість, совість, серце прийняти віру. Вони і приймають, і прийнявши, не хочуть уже відстати від неї. Тут відбувається те саме, що з тим, хто скуштував приємної і здорової їжі. Скуштувавши одного разу, він знає, що вона придатна, і приймає її до низки речовин, що живлять його. Хімія ні до, ні після не помічниця йому в цьому переконанні. Переконання його засноване на особистому досвіді, безпосередньо. Так і віруючий знає істинність віри безпосередньо. Сама віра вселяє в нього непохитне переконання, що вона віра. Як же після того віра буде вірою розумною? У тому й розумність віри, щоб безпосередньо знати, що вона віра. Розум тільки псує справу, охолоджуючи віру і послаблюючи життя по вірі, а головне, хизується і відганяє благодать Божу - а це найбільше зло для християнина.

(Лк. 18:31-34)
Господь сказав учням про страждання Своє, але вони нічого не зрозуміли зі сказаного: "слова ці були для них приховані" (Лк. 18:34). А потім розсудили віруючим бути "не знаючими нічого, крім Іісуса Христа, і то розп'ятого" (1 Кор. 2:2). Не настав час, вони нічого і не розуміли в таємниці цій; а настав він — зрозуміли, і всім виклали і роз'яснили. Це і з усіма буває, та не стосовно тільки цієї таємниці, а й будь-якої іншої. Незрозуміле на початку згодом стає зрозумілим; немов промінь світла входить у свідомість і прояснює те, що раніше було темним. Хто ж це прояснює? Сам Господь, благодать Духа, що живе у віруючих, ангел-охоронець, — тільки аж ніяк не сама людина. Вона тут приймач, а не творець. При всьому тому, інше залишається незрозумілим на ціле життя, і не для приватних тільки осіб, а й для всього людства. Людина оточена незрозумілостями: деякі роз'яснюються їй протягом життя, а інші залишаються до іншого життя: там побачить. І це навіть для богопросвітлених умів. Чому ж не відкривається тепер? Тому, що дещо невмістиме, отже, годі й говорити про нього; дещо не розповідається з лікувальною метою, тобто було б шкідливо знати передчасно. В іншому житті багато що з'ясується, але відкриються інші предмети й інші таємниці. Створеному розуму ніколи не позбутися таємниць незбагненних. Розум бунтує проти цих уз: але бунтуй — не бунтуй, а уз таємничості не розірвеш. Смирися ж, гордий розуме, "під міцну руку Божу" (1 Пет. 5:6) і віруй!

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.

(Лк. 6:17-23)

Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Відео дня: Православний календар

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter