23 жовтня 2028
понеділок · 10 жовтня ст. ст.
Мчч. Євлампія та Євлампії (303–311). Мч. Феотекна (III–IV). Прп. Вассіана (V). Прп. Феофіла спов. (VIII). Свт. Амфілохія, єп. Володимир-Волинського (1122). 26-ти прмчч. Зографських (1280). Блж. Андрія, Христа заради юродивого, Тотемського (1673). Свт. Інокентія, єп. Пензенського (1819). Прп. Амвросія Оптинського (1891). Знайдення мощей свт. Філарета, митр. Київського (1994). Собор Волинських святих.
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Мученикам Євлампію і Євлампіїглас 4
Тропар, глас 4
Му́ченицы Твои́, Го́споди,/ во страда́ниих свои́х венцы́ прия́ша нетле́нныя от Тебе́, Бо́га на́шего:/ иму́ще бо кре́пость Твою́,/ мучи́телей низложи́ша,/ сокруши́ша и де́монов немощны́я де́рзости./ Тех моли́твами// спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 3
До́блия му́ченики и бра́тию по пло́ти,/ му́драго Евла́мпия и Евлампи́ю, почти́м:/ ти́и бо пребеззако́нных козноде́йства посрами́ша си́лою Распе́ншагося:// сего́ ра́ди яви́шася му́чеников сла́ва, ку́пно и похвала́.
Святителю Амфілохію Володимир-Волинськомуглас 4
Тропар, глас 4
От мирска́го мяте́жа изше́д,/ в пеще́рах Ки́евских Феодо́сия блаже́ннаго Богому́дренно всели́лся еси́,/ святи́телю Христо́в, о́тче Амфило́хие,/ и отсю́ду во епи́скопа Богоспаса́емей па́стве Влади́миро-Волы́нстей поста́вленный,/ в труде́х, бде́ниих и поще́ниих свя́то подвиза́лся еси́./ И та́ко дости́г доброде́телей соверше́нства,/ па́ки в пеще́ры святы́я возврати́лся еси́,/ иде́же и дух свой благоче́стно преда́л еси́ Го́сподеви, всече́стне,/ к ли́ку преподо́бных Пече́рских причте́н,/ с ни́ми же моли́ся Христу́, всече́стне,// спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 8
Звезду́ Волы́нскую, из пеще́рнаго мра́ка от Ки́ева возсия́вшую,/ и от Волы́ни второ́е пеще́ры заве́тныя житие́м свои́м/ и блаже́нною кончи́ною, и прославле́нием свои́м озари́вшаго,/ всеблаже́ннаго Амфило́хия, архипа́стыря Влади́миро-Волы́нскаго почти́м,/ прося́ще его́, да в ли́ке преподо́бных Пече́рских водворя́яся,// мо́лится ку́пно с ни́ми о душа́х на́ших.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7:36-39).
Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. За те і сказано було про неї: "прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато" (Лк. 7:47).
О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: "Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього". Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого роби все можливе для нужденних — і будеш робити для Бога.
Ще 4 думки
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
(Лк. 7:36-50)
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: "якби Він був пророком..." (Лк. 7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом розум наш чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.
За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона. Від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах як доброго господаря не відбулося жодної зміни. Але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.
(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter


_thumb.jpg)

_thumb.jpg)