29 вересня 2028

п’ятниця · 16 вересня ст. ст.

Сьогодні
Свт. Кіпріана, митр. Київ­ського і всієї Русі, чудотворця (1406)Вмц. Євфимії всехвальної (304)Мчч. Віктора та Сосфена (близько 304)Прп. Дорофея, пустельника Єги­петського (IV)Мц. Людмили, кн. Чеської (927)Мчч. братів Іосифа та Ісаака (808) (Груз.)Прп. Прокопія, ігум. Сазавського (1053)Сщмч. Григорія Раєвського пресвітера (1937)сщмч. Сергія Лосєва пресвітера (1942)Знайдення мощей прп. Кукші Одеського (1994)Перенесення мощей прав. Олексія Московського (2001)Ікони Божої Матері, йменованої «Призри на смирення» (1420), у Києві (1993)

Cедмиця 17-та після П’ятидесятниці · Глас 7 · Пісний день

Вмц. Євфимії всехвальної (304). Мц. Севастіани (86–96). Мц. Мелітини (138–161). Мчч. Віктора та Сосфена (близько 304). Прп. Дорофея, пустельника Єги­петського (IV). Мчч. братів Іосифа та Ісаака (808) (Груз.). Мц. Людмили, кн. Чеської (927). Прп. Прокопія, ігум. Сазавського (1053). Свт. Кіпріана, митр. Київ­ського і всієї Русі, чудотворця (1406). Сщмч. Григорія Раєвського пресвітера (1937); сщмч. Сергія Лосєва пресвітера (1942). Знайдення мощей прп. Кукші Одеського (1994). Перенесення мощей прав. Олексія Московського (2001). Ікони Божої Матері, йменованої «Призри на смирення» (1420), у Києві (1993).

Читання Святого Письма

На літургії

АпостолЕф. 4:17-25 (зач. 226)
ЄвангелієМф. 24:27-33,44-51 (зач. 100)

і за суботу під зачало

Апостол1Кор. 14:20-25 (зач. 156)
ЄвангелієМф. 19:3-12 (зач. 78)

Великомучениці під зачало

Апостол2Кор. 6:1-10 (зач. 181)
ЄвангелієЛк. 7:36-50 (зач. 33)

Богородиці

Апостол* Флп. 2:5-11 (зач. 240)
Євангеліє* Лк. 10:38-42,11:27-28 (зач. 54)

*читання Богородиці читаються, якщо Їй звершується служба

Тропарі та кондаки

Великомучениці Євфиміїглас 4

Тропар, глас 4

А́гница Твоя́, Иису́се, Евфи́мия/ зове́т ве́лиим гла́сом:/ Тебе́, Женише́ мой, люблю́,/ и Тебе́ и́щущи страда́льчествую,/ и сраспина́юся, и спогреба́юся креще́нию Твоему́,/ и стражду́ Тебе́ ра́ди,/ я́ко да ца́рствую в Тебе́,/ и умира́ю за Тя, да и живу́ с Тобо́ю,/ но, я́ко же́ртву непоро́чную приими́ мя, с любо́вию поже́ршуюся Тебе́./ Тоя́ моли́твами,// я́ко Ми́лостив, спаси́ ду́ши на́ша.

Інший тропар, глас 4

Жениха́ твоего́ Христа́ возлюби́вши,/ и свещу́ твою́ све́тло угото́вльши,/ доброде́тельми возсия́вши, всехва́льная Евфи́мие,/ те́м возшла́ еси́ с Ним на брак,/ вене́ц страда́ния от Него́ прие́мши./ Но от бед изба́ви нас,// чту́щих ве́рою па́мять твою́.

Кондак, глас 6

По́двиги во страда́льчестве, по́двиги в ве́ре/ положи́ла еси́ те́пле за Христа́, Жениха́ твоего́./ Но и ны́не я́коже е́реси, и враго́в шата́ние/ под но́ги во́инству на́шему покори́ти моли́ Богоро́дицею,/ я́же от шести́сот три́десяти Богоно́сных оте́ц/ преде́л прие́мшая,// и храня́щая, всехва́льная.

Інший кондак, глас 6

Во страда́нии свое́м до́бре подвиза́ся/ и по сме́рти нас освяща́еши чуде́с тече́нием, всехва́льная./ Тем твое́ успе́ние пое́м,/ ве́рою прибега́юще в Боже́ственную твою́ це́рковь,// да изба́вимся неду́г душе́вных и чуде́с благода́ть поче́рпем.

Преподобному Кукші Одеськомуглас 4

Тропар, глас 4

От ю́ности ми́р суему́дренный и лука́вый оста́вил еси́,/ Боже́ственною свы́ше просвети́вся благода́тию, преподо́бне,/ мно́гим терпе́нием во вре́менней жи́зни по́двиг соверши́л еси́,/ те́мже источа́еши чуде́с благода́ть все́м с ве́рою приходя́щим к ра́це моще́й твои́х,// Ку́кшо, преблаже́нне о́тче на́ш.

Кондак, глас 8

Подви́жника благоче́стия иску́сна,/ но́ваго испове́дника ве́ры оте́ческия/ преподо́бнаго Ку́кшу ве́рно вси́ ублажи́м,/ я́ко па́стыря и́стиннаго,/ ста́рца бла́гостнаго, и́ноков наста́вника,/ уте́шителя малоду́шных, цели́теля неду́жных,/ и по кончи́не показу́ющаго све́тлость жития́ своего́./ И дне́сь в па́мять его́ прите́кше, ра́достно возопие́м:/ я́ко име́я дерзнове́ние к Бо́гу,/ многообра́зных на́с изба́ви обстоя́ний, да зове́м ти́:// ра́дуйся, утвержде́ние лю́дем правосла́вным.

Молитви на сьогодні

Богослужбові вказівкисьогодні · завтра · післязавтра

Думка дня

Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року

(Лк. 7:36-50)

Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7:36-39).

Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. За те і сказано було про неї: "прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато" (Лк. 7:47).

О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: "Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього". Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого роби все можливе для нужденних — і будеш робити для Бога.

Ще 3 думки

(Лк. 7:36-50)
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: "якби Він був пророком..." (Лк. 7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом розум наш чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.

За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона. Від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах як доброго господаря не відбулося жодної зміни. Але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.

(Мф. 24:27-33,42-51)
«Отож пильнуйте, бо не знаєте, в який час Господь ваш прийде» (Мф. 24:42). Якби це пам'яталося, не було б і грішників, а тим часом не пам'ятається, хоч і кожен знає, що це безсумнівно так. Навіть подвижники, найсуворіші, і ті не сильні були вільно тримати пам'ять про це, а примудрялися прикріплювати її до свідомості так, щоб вона не відходила. Хтось труну тримав у келії, хтось просив співтоваришів своїх за подвигом запитувати про труну й могилу, хтось тримав картинки смерті й суду, хтось ще якось. Не торкається душі смерть — вона й не пам'ятає її. Але в будь-якому разі не може ж не торкатися душі те, що негайно слідує за смертю; вже про це то вона не може не мати турботи, бо тут вирішення її долі на віки вічні. Чому ж цього-то вона не пам'ятає? Сама себе обманює, що не скоро і що, може, якось справа пройде не погано для нас. Гірка! То вже безсумнівно, що душа, яка тримає такі думки, та недбала і потурає собі. То як же думати, щоб справа суду пройшла для неї сприятливо? Ні, треба так себе тримати, як тримає учень, на якого чекає іспит: що не робить він, а іспит не йде з голови. Така згадка не дозволяє йому і хвилини даремно витрачати, а весь час вживає він на приготування до іспиту. Коли б і нам так налаштуватися!

(Лк. 10:38-42,11:27-28)
«Марія ж обрала благу частину» (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.

(Мф. 19:3-12)
Господь каже, що шлюбний союз початково Сам Бог благословив і вклав закон цей у єство наше; про тих же, які хочуть не одружуватися, сказав: «Хто може вмістити, хай вмістить» (Мф. 19:12). Ясно, що хоча й визнав Він шлюб законом природним, але не таким необхідним і неминучим, щоб не було місця безшлюбності. І останню Він дозволяє, проте огороджує умовою, яка зближує її з законом єства.

Скопець від народження — безшлюбний за законом природним. Але й той, хто добровільно ставить себе в такий стан, у якому природний скопець перебуває за народженням без участі волі, стає на одній з ним лінії щодо природних потреб. Отже, відносно цього як перший, так і другий — природні безшлюбні. Чому ж вважають неприродним бути духовним скопцем, або добровільно безшлюбним? Тому, що не розуміють єства. У них тільки те й природне, що природне тілу, а що природне духові і що внаслідок дії його на тіло стає природним, того вони не хочуть вважати природним. І добре б це були люди всі із числа матеріалістів, а то ні: поговори з ними про що-небудь інше — резонно міркують.

Відео дня: Православний календар

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter