14 червня 2028
середа · 1 червня ст. ст.
Мчч. Іустина Філософа та іншого Іустина, і з ними Харитона, Харити, Євелпіста, Ієракса, Пеона та Валеріана (166). Мц. Вікторії Солунської (Римської). Прп. Агапіта Печерського, лікаря безмездного, в Ближніх печерах (ХI). Прп. Діонісія, ігумена Глушицького (1437). Сщмч. Василія Преображенського пресвітера, мц. Віри Самсонової (1940). Прп. Іустина Челійського (1979) (Серб.). Прославлення прав. Іоанна Кронштадтського (1990).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Мученику Іустину Філософу та іншимглас 4
Тропар, глас 4
Му́ченицы Твои́, Го́споди,/ во страда́ниих свои́х венцы́ прия́ша нетле́нныя от Тебе́, Бо́га на́шего:/ иму́ще бо кре́пость Твою́,/ мучи́телей низложи́ша,/ сокруши́ша и де́монов немощны́я де́рзости./ Тех моли́твами// спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 2
Прему́дростию Боже́ственных твои́х слове́с, Иусти́не,/ Це́рковь Бо́жия вся украси́вшися,/ жития́ твоего́ све́тлостию мир освеща́ет,/ излия́ния же ра́ди кро́ве вене́ц прие́м/ и со А́нгелы предстоя́ Христу́,// моли́ непреста́нно о всех нас.
Преподобному Агапіту Печерськомуглас 5
Тропар, глас 5
Богоно́снаго Анто́ния ревну́я смиренному́дрию,/ а́ки не́киим врачество́м зе́лием сне́дным/ исцеля́л еси́ боля́щия, преподо́бне Агапи́те,/ тем и врача́ неве́рна уве́рив,/ наста́вил еси́ на путь спасе́ния./ Уврачу́й и на́ша боле́зни// и моли́ся Го́сподеви о воспева́ющих тя.
Кондак, глас 6
Врач сый изря́ден, чу́дне,/ явля́я несумне́нную твою́ ве́ру,/ облича́я же армени́ново неве́рие/ и приводя́ его́ к благоче́стию,/ себе́, близ сме́рти бы́вшу,/ испроси́л еси́ от Бо́га продолже́ние живота́/ и, сим чу́дом того́ уве́рив,/ приве́л еси́ Христо́ви,/ Ему́же в весе́лии предстоя́,// моли́ся о нас, преподо́бне.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
«Не кожен, хто говорить Мені: "Господи! Господи!", увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:21). Однією молитвою не спасешся; з молитвою треба з'єднувати і виконання волі Божої — усього того, що на кому лежить за його званням і ладом життя. І молитва предметом своїм повинна мати переважно прохання про те, щоб Бог сподобив нас не відступати ні в чому від святої волі Його.
І навпаки, хто має ревність виконувати в усьому волю Божу, того і молитва сміливіша перед Богом і краще досягає до Престолу Його. Навіть так буває, що де ходіння у волі Божій не супроводжує молитву, там сама молитва не буває справжньою молитвою, уважною і сердечною, а тільки зовнішньою, мрійливою, під час якої моральна несправність, наче туманом, закривається багатослів'ям, за невлаштованості і блукання думок.
Треба і те, і інше злагодити благочестям — і буде плід.
Ще 2 думки
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter