6 серпня 2027

(Лк. 7:36-50)
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: "якби Він був пророком..." (Лк. 7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом розум наш чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.

За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона. Від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах як доброго господаря не відбулося жодної зміни. Але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.

(Мф. 15:29-31)
Без уваги і в життєвому порядку нічого не зробиш як слід; у порядку ж духовному - воно перше. Воно помічає погане і піддає його внутрішньому суду; воно ж становить варту внутрішньої палати, в якій обговорюють, що і як належить зробити, а потім оберігає і виконавців рішення. Не дивно тому, що духовне життя в усьому своєму обсязі іменується життям тверезим, і в писаннях отецьких найбільше ви зустрінете мови про тверезість або уважність: це одне й те саме. Як дорого тому навчитися увазі! Початкова праця у тих, хто почав піклуватися про душу, на це зазвичай і спрямовується. І справа їхня починає бути схожою трохи на справу відтоді, як почне збиратися увага в себе; зазвичай вона вся поза, а не всередину. З цього ж моменту і внутрішнє життя зачинається і разом з увагою зріє і міцніє. Що це означає? Означає те, щоб встати розумом у серці перед Господом і перед обличчям Його свідомо все обговорювати і робити. Справа ця, очевидно, складна. Вона стає успішною разом з молитвою і наскільки зміцнюється нею, настільки і її зміцнює.

(Лк. 21:12-19)
"І зненавидять вас усі за ім'я Моє" (Лк. 21:17). Хто вдихне в себе хоч мало духу світу, той стає холодним до християнства та його вимог. Байдужість ця переходить у ворожість, коли довго в ній залишаються, не оговтуючись, і особливо коли при цьому захоплять звідкись дрібку хибних учень. Дух світу з хибними ученнями — дух, неприязний Христу: він антихристовий; розширення його — розширення ворожого ставлення до християнського сповідання і християнських порядків життя.

Здається, навколо нас діється щось подібне. Поки що ходить усюди тільки зле гарчання; але не дивно, що скоро почнеться і передбачене Господом: "покладуть на вас руки ... і гнатимуть вас ... віддані будете ... і умертвлять вас" (Лк. 21:12,16). Дух антихристовий завжди один; що було спочатку, те буде і тепер, в іншій, можливо, формі, але в тому ж значенні. Як же бути? "Терпінням вашим спасайте душі ваші" (Лк. 21:19). Терпи з твердим словом сповідання істини в устах і в серці.