21 липня 2027
середа · 8 липня ст. ст.
Їжа з олією
Явлення ікони Пресвятої Богородиці у Казані (1579). Вмч. Прокопія (303). Мц. Сунніви Норвезької (X). Прав. Прокопія, Христа заради юродивого, Устюзького чудотворця (1303). Прав. Прокопія Устьянського (ХVІІ). Сщмчч. Олександра Попова, Феодора Распопова і Миколая Брянцева пресвітерів (1918). Знамення від ікони Божої Матері «Благовіщення» в Устюзі (1290). Шановані списки з Казанської ікони Божої Матері: Каплунівська (1689), Піщанська (1754), Височинівська (ХVІІІ). Якобштадтської ікони Божої Матері (XVII).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Богородиціглас 4
Тропар, глас 4
Засту́пнице усе́рдная,/ Ма́ти Го́спода Вы́шняго,/ за всех мо́лиши Сы́на Твоего́ Христа́ Бо́га на́шего,/ и всем твори́ши спасти́ся,/ в держа́вный Твой покро́в прибега́ющим./ Всех нас заступи́, о Госпоже́ Цари́це и Влады́чице,/ и́же в напа́стех и в ско́рбех, и в боле́знех обремене́нных грехи́ мно́гими,/ предстоя́щих и моля́щихся Тебе́ умиле́нною душе́ю/ и сокруше́нным се́рдцем,/ пред пречи́стым Твои́м о́бразом со слеза́ми,/ и невозвра́тно наде́жду иму́щих на Тя,/ избавле́ния всех зол,/ всем поле́зная да́руй,/ и вся спаси́, Богоро́дице Де́во:// Ты бо еси́ Боже́ственный покро́в рабо́м Твои́м.
Кондак, глас 8
Притеце́м, лю́дие, к ти́хому сему́ и до́брому приста́нищу,/ ско́рой Помо́щнице, гото́вому и те́плому спасе́нию, покро́ву Де́вы,/ ускори́м на моли́тву и потщи́мся на покая́ние:/ источа́ет бо нам неоску́дныя ми́лости Пречи́стая Богоро́дица,/ предваря́ет на по́мощь, и избавля́ет от вели́ких бед и зол// благонра́вныя и богобоя́щияся рабы́ Своя́.
Великомученику Прокопіюглас 4
Тропар, глас 4
Му́ченик Твой, Го́споди, Проко́пий/ во страда́нии свое́м вене́ц прия́т нетле́нный от Тебе́, Бо́га на́шего:/ име́яй бо кре́пость Твою́,/ мучи́телей низложи́,/ сокруши́ и де́монов немощны́я де́рзости./ Того́ моли́твами// спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 2
Ре́вностию ко Христу́ Боже́ственною распала́емь/ и Креста́ кре́постию огражда́емь,/ враго́в шата́ние и де́рзость низложи́л еси́, Проко́пие,/ и честну́ю Це́рковь возвы́сил еси́,// ве́рою преуспева́я и просвеща́я нас.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 10:32-36,11:1)
"Отож кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним" (Мф. 10:32). Чи трудно визнати Господа? Ніякої немає трудності. Яка трудність сказати, коли потрібно, що Господь наш Іісус Христос є єдинородний Син Божий і Бог, Який заради нас прийшов на землю, втілився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною, був розіп'ятий, постраждав, похований, воскрес третього дня, зійшов на небеса і сидить праворуч Бога Отця, і знову прийде судити живих і мертвих, послав Духа Святого на св. апостолів, які силою Його влаштували на землі Святу Церкву, що, навчаючи істини й освячуючи таїнствами, незаблудним шляхом веде всіх вірних чад своїх у Царство Небесне?
Усе це ми повторюємо щоразу, коли чуємо і читаємо Символ віри. Тож візьми ці істини, закарбуй їх у серці своєму і будь готовий, не боячись жодного лиця людського, пред'явити, що так, а не інакше, треба вірити, щоб бути спасенним, готуючись водночас потерпіти й те, що за це іноді дістанеться тобі. Закривай вуста вчителів брехні і хулителів християнства словом істини — і отримаєш те, що обіцяно Господом. Ти визнаєш Його Богом і Спасителем перед людьми, а Він перед Богом Отцем визнає, що ти вірний Його послідовник і сповідник.
Святий Іоанн свідчив про Христа Іісуса, що Він є воістину "Агнець Божий, що бере на себе гріх світу" (Ін. 1:29), — є обітований Визволитель, всіма очікуваний. Чули це ті, хто був при ньому, і повірили. Від них пройшло це свідчення в народ, і всі стали думати, що засвідчений Іоанном не проста людина. Спаситель вказав на це, коли в останні дні в храмі запропонував очільникам церковним запитання, "звідки хрещення Іоаннове, з неба чи від людини?" (Мк. 11:29-30). Ті ухилилися від відповіді, тому що вони не могли не бачити, що Іоанн не сам від себе прийшов, водою хрестячи. Але скажи вони це — негайно повинні були визнати і свідчення його, що перед ними Обіцяний, і внаслідок того підкоритися Його вченню. А цього вони не хотіли не з якихось ґрунтовних причин, а лише через упередження. Але їхня впертість анітрохи не применшує сили свідчення св. Іоанна. Воно й досі настільки ж доказове, як було, коли вийшло з вуст його. І ми Іоанна чуємо, який вказує нам істинного Спасителя, і тим оживляємо віру свою, як віру, що має за собою відчутні докази.
Ще 3 думки
(Мф. 10:37-11:1)
"Хто приймає пророка в ім'я пророка, отримає нагороду пророка; і хто приймає праведника в ім'я праведника, отримає нагороду праведника" (Мф. 10:41). Цим вирішуються всі непорозуміння при поданні милостині. Доброзичливість щодо бідних майже завжди якщо не зупиняється, то значно скорочується питаннями: хто просить і куди піде подане? Господь каже таким: в якому сенсі приймеш ти того, хто просить, і допоможеш йому, в тому й нагорода тобі буде. Не на того, хто просить, дивись, а на свої при тому думки. Якими будуть ці останні, такою буде і ціна справи твоєї. Які ж думки мати про бідного — це визначається іншим словом: той, хто милує жебрака, позичає Богові, або "якщо ви зробили одному з них, то Мені зробили" (Мф. 25:40). Отже, приймай всякого нужденного як Господа і роби для Нього, що можеш зробити, з тією думкою, що робиш для Бога, — і отримаєш винагороду не пророка тільки і праведника, але Господню.
(Лк. 10:38-42,11:27-28)
«Марія ж обрала благу частину» (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.
(Мф. 12:38-45)
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити — біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і, як стріла, відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.
Не остережися тільки покаянник — від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться — і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter