2 червня 2027
середа · 20 травня ст. ст.
Мчч. Фалалея, Олександра та Астерія (близько 284). Мч. Аскалона (близько 287). Прпп. Завулона та Сосанни, батьків рівноап. Ніни. Блгв. кн. Довмонта, у Святому Хрещенні Тимофія, Псковського (1299). Знайдення мощей свт. Олексія, митр. Київського і всієї Русі, чудотворця (1431). Сщмч. Павла Лазарева пресвітера (1919). Прп. Олімпіади Козельщанської (Вербецької) (1938). Сщмч. Гавриїла Полтавського (Коваленка) (1938).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Мученику Фалалеюглас 3
Кондак, глас 3
Му́чеником сострада́лец я́влься и ору́жник,/ во́ин изря́дный Царя́ сла́вы был еси́,/ искуше́ньми и му́кою возвыше́ние идолослужи́телей попра́л еси́,/ сего́ ра́ди честну́ю твою́ пое́м па́мять,// му́дре Фалале́е.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Учні казали Господу, щоб відпустив народ купити собі їжі в селах, але Господь сказав їм: "Не треба їм іти, а ви дайте їм їсти" (Мф.14:16).
Це було перед дивом насичення п'яти тисяч народу, окрім жінок і дітей, п'ятьма хлібами і двома рибами. Така подія, що мала особливе значення в житті Господа, містить ще таке повчання. Народ - образ людства, голодного і спраглого істини. Коли Господь сказав апостолам: "ви дайте їм їсти", то цим передбачив їм їхнє майбутнє служіння роду людському - наситити його істиною. Апостоли зробили цю справу для свого часу; для наступних же часів передали це служіння пастирству, яке їх успадкує.
І до нинішнього пастирства звертається Господь: "дайте ви їсти народу вашому". І пастирство має на совісті своїй тримати зобов'язання - живити народ істиною. У церкві повинна йти невгамовно проповідь слова Божого. Мовчазне пастирство - що за пастирство? А воно багато мовчить, через міру мовчить. Але не можна сказати, щоб це відбувалося від того, що немає віри в серці: так, одне непорозуміння, поганий звичай. Однак, це не виправдовує його.
Ще 1 думка
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter