6 лютого 2027
субота · 24 січня ст. ст.
Прп. Ксенії Римлянині (V). Мчч. Вавили Сицилійського та учнів його Тимофія і Агапія (III). Прп. Македонія, Сирійського пустельника (близько 420). Перенесення мощей прмч. Анастасія Персіянина (VII). Свт. Герасима Великопермського, Устьвимського (1441). Мч. Іоанна Казанського (1529). Блж. Ксенії Петербурзької (XIX). Мч. Миколая Цикури (1918).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобній Ксенії Римляниніглас 8
Тропар, глас 8
В тебе́, ма́ти, изве́стно спасе́ся е́же по о́бразу:/ прии́мши бо крест, после́довала еси́ Христу́,/ и, де́ющи учи́ла еси́ презира́ти у́бо плоть, прехо́дит бо,/ прилежа́ти же о души́, ве́щи безсме́ртней.// Те́мже и со А́нгелы сра́дуется, преподо́бная Ксе́ние, дух твой.
Кондак, глас 2
Твою́ страннонра́вную, Ксе́ние, па́мять соверша́юще,/ любо́вию почита́ющии тя, пое́м Христа́,/ во всех тебе́ подаю́щаго кре́пость исцеле́ний,// Ему́же всегда́ моли́ся о всех нас.
Інший кондак, глас 4
И́же во святы́х свята́я/ Христа́ Преблага́го всем се́рдцем возлюби́ла еси́, Богому́драя Ксе́ние сла́вная,/ того́ ра́ди омерзи́ла еси́ мирску́ю сла́дость./ Крест же Его́ взе́мши честны́й,// возлюби́ пе́ти при́сно: аллилу́ия.
Блаженній Ксенії Петербурзькійглас 7
Тропар, глас 7
Нищету́ Христо́ву возлюби́вши,/ безсме́ртныя трапе́зы ны́не наслажда́ешися,/ безу́мием мни́мым безу́мие ми́ра обличи́вши,/ смире́нием кре́стным си́лу Бо́жию восприя́ла еси́./ Сего́ ра́ди дар чудоде́йственныя по́мощи стяжа́вшая,/ Ксе́ние блаже́нная, моли́ Христа́ Бо́га// изба́витися нам от вся́каго зла покая́нием.
Інший тропар, глас 8
Тебе́, о, стра́ннице, яви́ на́м Христо́с Госпо́дь моли́твенницу те́плую за ро́д на́ш, в житии́ бо твое́м страда́ния и ско́рби восприя́вши, Бо́гу же и челове́ком любо́вию послужи́вши, дерзнове́ние ве́лие стяжа́ла еси́. Те́мже к тебе́ в напа́стех и ско́рбех усе́рдно прибега́ем, из глубины́ серде́ц на́ших взыва́юще: упова́ния на́шего не посрами́, Ксе́ние блаже́нная.
Кондак, глас 3
На земли́ я́ко стра́нна пребы́вши,/ о Небе́снем же оте́чествии воздыха́ющи,/ юро́да от бу́йих и неве́рных,/ прему́дра же и свя́та от ве́рных познава́ешися,/ и от Бо́га сла́вою и че́стию венча́ешися,/ Ксе́ние мужеу́мная и богоу́мная,/ сего́ ра́ди зове́м ти:// ра́дуйся, я́ко по стра́нствии земне́м в дому́ О́тчем водворя́ешися.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
Ще 2 думки
(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter