Блаженна Ксенія Петербурзька, Христа заради юродива

Свята блаженна Ксенія народилася в першій половині XVIII століття в сім’ї благочестивих і благородних батьків. Її батька звали Григорієм, а ім’я матері невідоме. Після досягнення повноліття Ксенія Григорівна поєдналася в шлюбі з придворним півчим, полковником Андрієм Федоровичем Петровим, і жила з чоловіком в Санкт-Петербурзі. Але не довго судив Господь молодій парі йти разом життєвим шляхом: Андрій Федорович помер, залишивши Ксенію Григорівну вдовою на двадцять шостому році її життя.

Цей несподіваний удар так сильно вразив Ксенію Григорівну, так вплинув на молоду вдову, що вона одразу немовби забула все земне, людське, всі радощі і утіхи. Внаслідок цього багатьом вона здавалася немовби божевільною. Так на неї стали дивитися навіть її рідні і знайомі, особливо після того, як Ксенія роздала все своє майно бідним, а будинок подарувала своїй хорошій знайомій, Параскеві Антоновій.

Звільнившись від всіх земних обов’язків, свята Ксенія вибрала для себе важкий шлях юродства Христа заради. Одягаючись в костюм чоловіка, надівши на себе його білизну, каптан, камзол, вона стала всіх запевняти, що Андрій Федорович зовсім не вмирав, а померла його дружина Ксенія Григорівна. Уже потім вона ніколи не відгукувалася, якщо її називали Ксенією Григорівною, і завжди охоче відгукувалася, якщо її називали Андрієм Федоровичем.

Якого-небудь певного місця проживання Ксенія не мала. Переважно вона цілий день бродила Петербурзькою стороною, здебільшого в районі церкви святого апостола Матфея, де тоді жили в маленьких дерев’яних будиночках небагаті люди. Дивний костюм бідної, ледве взутої жінки, яка не мала місця, де голову прихилити, її інакомовні розмови, її покірливість, відсутність гніву давали нерідко злим людям і особливо вуличним хлопчиськам привід глумитися над блаженною. Блаженна переносила це смиренно. Лише одного дня, коли Ксенію вже стали вважати угодницею Божою, жителі Петербурзької сторони бачили її в сильному гніві. Знущання хлопчиськ того разу перевищили будь-яке людське терпіння. Вони лаялися, кидали в неї камінням і брудом. Відтоді місцеві жителі поклали край її вуличному переслідуванню.

З часом до дивацтв блаженної звикли. Їй стали пропонувати теплий одяг та гроші, але Ксенія ні за що не погоджувалася проміняти своє лахміття і все життя проходила в червоній кофтині й зеленій спідниці або навпаки — зеленій кофтині і червоній спідниці. Очевидно, це були кольори військового обмундирування її чоловіка. Милостиню вона також не приймала, а брала лише від добрих людей «царя на коні» (копійки із зображенням вершника) і негайно ж віддавала цього «царя на коні» таким самим біднякам, як і вона.

Бродячи цілими днями вулицями Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала у них, розмовляла, а потім знову йшла мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Цим зацікавилися не лише жителі Петербурзької сторони, а й місцева поліція, для якої місце перебування блаженної ночами здавалося навіть підозрілим. Вирішено було довідатися, де проводить ночі ця дивна жінка і чим вона займається. Виявилося, що Ксенія у будь-яку пору року і погоду йшла на ніч в поле, де навколішки в молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні поклони на всі чотири сторони.

За великі її подвиги і терпіння Господь ще за життя прославив Свою угодницю. Раба Божа Ксенія удостоїлася дару прозріння сердець і майбутнього. Навчаючи людей правдивості, блаженна Ксенія нерідко відкривала і таємниці тих осіб, кого відвідувала. Милість Божа так осяяла Ксенію, що навіть ті, до кого вона заходила або у кого споживала їжу, були щасливі і успішні в справах.

На сімдесят першому році земного життя блаженна Ксенія віддала душу Богові. Тіло її було поховане на Смоленському кладовищі. Багато знамень милості Божої відбулося біля її могили. Після панахиди над могилою святої стражденні отримували зцілення, в сім’ях встановлювався порушений мир, нужденні отримували все необхідне.

1902 року над могилою блаженної Ксенії за проєктом архітектора Олександра Всеславіна було споруджено кам’яну каплицю, до якої стали приходити численні шанувальники святої. Після революції більшовики закривали каплицю, але ніякими зусиллями безбожників неможливо було заглушити в народі пам’ять про блаженну і віру в її молитовність перед престолом Божим.

Могила блаженної Ксенії і донині приваблює численних прочан.

Тропарі, кондаки, молитви та величання