23 січня 2027
субота · 10 січня ст. ст.
Прп. Пахомія Кенського (XVI) (перехідне святкування в суботу після Богоявлення). Свт. Григорія, єп. Ніського (після 394). Прп. Дометіана, єп. Мелітинського (601). Прп. Маркіана пресвітера (V). Блж. Феозви диякониси, сестри свт. Григорія Ніського (385). Прп. Макарія Писемського (XIV). Прп. Павла Комельського (Обнорського) (1429). Прп. Антипи Валаамського (Афонського) (1882). Свт. Феофана, затворника Вишенського (1894). Сщмч. Зиновія Суторміна пресвітера (1920); сщмч. Петра Успенського пресвітера (1930). Сщмч. Анатолія (Грисюка), митр. Херсонського і Одеського (1938).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Свт. Феофану
Ще 3
Рядове
Тропарі та кондаки
Святителю Григорію Ніському
Тропар святителю Григорію та преподобному Дометіану
Бо́же оте́ц на́ших,/ творя́й при́сно с на́ми по Твое́й кро́тости,/ не отста́ви ми́лость Твою́ от нас,/ но моли́твами их// в ми́ре упра́ви живо́т наш.
Кондак, глас 1
О́ком душе́вным бо́дрствуя, святи́телю,/ бодр па́стырь яви́лся еси́ ми́ру,/ и жезло́м му́дрости твоея́, и те́плым предста́тельством твои́м/ вся отгна́л еси́ злосла́вныя, я́ко во́лки,/ невре́дно соблю́д ста́до,// Григо́рие всему́дре.
Інший кондак, глас 2
Це́ркве Боже́ственный иера́рх/ и прему́дрости честны́й тайноглаго́льник,/ Нисси́йский бо́дрый ум, Григо́рий,/ со А́нгелы ликовству́я/ и наслажда́яся Боже́ственным све́том,// мо́лится непреста́нно о всех нас.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Ще 3 думки
(Лк. 21:12-19)
"І зненавидять вас усі за ім'я Моє" (Лк. 21:17). Хто вдихне в себе хоч мало духу світу, той стає холодним до християнства та його вимог. Байдужість ця переходить у ворожість, коли довго в ній залишаються, не оговтуючись, і особливо коли при цьому захоплять звідкись дрібку хибних учень. Дух світу з хибними ученнями — дух, неприязний Христу: він антихристовий; розширення його — розширення ворожого ставлення до християнського сповідання і християнських порядків життя.
Здається, навколо нас діється щось подібне. Поки що ходить усюди тільки зле гарчання; але не дивно, що скоро почнеться і передбачене Господом: "покладуть на вас руки ... і гнатимуть вас ... віддані будете ... і умертвлять вас" (Лк. 21:12,16). Дух антихристовий завжди один; що було спочатку, те буде і тепер, в іншій, можливо, формі, але в тому ж значенні. Як же бути? "Терпінням вашим спасайте душі ваші" (Лк. 21:19). Терпи з твердим словом сповідання істини в устах і в серці.
(Еф. 6:10-17)
Апостол одягає християн у всеозброєння Боже. Доречно підійшло це слідом за попереднім уроком. Бо якщо хто, послухавши покликання Божого, сприйняв початок нового життя, за допомогою благодаті Божої, доклавши до того зі свого боку "все старання" (2 Пет. 1:5), то на нього після цього чекає не спочивання на лаврах, а боротьба. Він залишив світ — світ за це почне гнати його; він врятувався від влади диявола — диявол гнатиме слідом за ним і ставитиме йому пастки, щоб збити його з доброго шляху і знову повернути у свою сферу; він зрікся себе, відкинув самість з усією ордою пристрастей, але цей гріх, який живе в нас, не відразу розлучається зі своїм привільним життям у самодогоджанні і щохвилини буде зазіхати під різними приводами знову оселитися всередині тих самих порядків життя, які так багато живили й годували його колись. Три вороги — кожен з незліченним військом — але головнокомандувач — диявол, а найближчі помічники його — біси. Вони всім орудують у гріховному житті, противнику життя духовного. Тому Апостол проти них і озброює християнина, так ніби інших не було зовсім. Каже: "наша боротьба не проти крові й плоті, а проти начальств, проти властей, проти мироправителів темряви цього віку, проти духів злоби піднебесних" (Еф. 6:12). Бо якби не було їх, і битви, можливо, не було б. Так само якщо вони відбиті і переможені, то відбиття і поразка інших нічого вже не варті. Отже, дивись усякий, куди слід спрямовувати стріли або, принаймні, з якого особливо боку слід себе захищати. І захищай! Апостол прописав кілька знарядь, але всі вони сильні лише Господом. Тому досвідчені борці духовні й передали нам: іменем Господа Іісуса бий ворогів.
(Лк. 18:2-8)
Щоб зробити більш виразною ту істину, "що треба завжди молитися і не сумувати" (Лк. 18:1), якщо не скоро буде почута молитва, але все продовжувати молитися, Господь сказав притчу. Притча ця про суддю, який Бога не боявся і людей не соромився, а задовольнив, врешті-решт, прохання удовиці – не тому, що Бога побоявся і людей посоромився, а тому тільки, що вдова та не давала йому спокою.
Тож якщо така загрубіла людина не встояла проти невідступності прохання, то чи Бог, людинолюбний і багатомилостивий, не виконає прохання, яке невідступно, зі сльозами й скрушеним серцем, підноситься до Нього?! І ось відповідь на те, чому молитви наші часто не чуються. Тому що підносимо прохання наші до Бога не старанно, ніби мимохідь, і до того ж так, що помолившись одного разу нині, завтра чекаємо виконання своєї молитви, не думаючи попотіти і перетрудитись в молитві. Ось і не чується і не виконується молитва наша, тому що самі не виконуємо, як слід, покладеного для молитви закону старанної невідступності з надією.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter








