22 січня 2027
п’ятниця · 9 січня ст. ст.
Мч. Полієвкта (259). Прор. Самея (Х ст. до Р. Х.). Свт. Петра, єп. Севастії Вірменської (IV). Прп. Євстратія чудотворця (IХ). Свт. Филипа, митр. Московського і всієї Русі, чудотворця (1569). Прп. Іони Київського (1902). Сщмч. Павла Нікольського пресвітера (1943).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Мученику Полієвктуглас 4
Тропар, глас 4
Му́ченик Твой, Го́споди, Полие́вкт/ во страда́нии свое́м вене́ц прия́т нетле́нный от Тебе́, Бо́га на́шего:/ име́яй бо кре́пость Твою́,/ мучи́телей низложи́,/ сокруши́ и де́монов немощны́я де́рзости./ Того́ моли́твами// спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 4
Спа́су прикло́ншу во Иорда́не главу́,/ сокруши́шася змие́в главы́./ Полие́вктова же глава́ отсе́кшаяся// льсти́ваго посрами́.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
(Мк. 13:31-14:2)
На що вчора навів нас апостол, те нині прямо говорить нам Євангеліє. «Пильнуйте, будьте насторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей» (Мк. 13:33). «Тож пильнуйте... щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали» (Мк. 13:35-36). Треба чекати, і щомиті тримати в думці, що ось-ось з'явиться Господь і засяє, як блискавка від одного кінця Всесвіту до іншого. Іншим здається, що це очікування Господа можна замінити очікуванням смерті. Добре і це, чи хоч це. Але очікування Господнього пришестя одне, а очікування смерті інше. Інша думка про те та інше; інше і почуття, що народжується під дією тієї та іншої думки. Дня Господнього чекай, коли все скінчиться безповоротним визначенням. Після смерті все ж триватиме ще час невирішеного стану; а день Господній все розподілить на вічні віки і закарбує так, що вже не чекай зміни. Чекав, кажеш. І ще чекай. І все чекай. Але це, скажеш, отруїть усі радощі. Не отруїть, а лише вижене з порядків твого життя такі радості, які незаконно користуються цим ім'ям. І будеш радіти, але тільки в Господі. І чекати Господа за такої радості можна, і якщо Господь застане тебе в цій радості, не покарає, а похвалить.
Ще 1 думка
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter