24 січня 2027

(Еф. 4:7-13)
Учора Апостол озброїв християнина, який вступив на шлях спасіння, повним духовним озброєнням, а нині показує наставників у цьому військовому поході й останню світлу мету всього для натхнення у скруті. Керівники — пастирі та вчителі, яких дав Господь Церкві і вустами яких Сам промовляє потрібну всякому керівну вказівку, якщо хто звертається до них з вірою і молитовним до Господа зверненням. Істину цю знають ті, хто самовіддано йде шляхом Господнім і без жалю до себе веде боротьбу з ворогами спасіння. Вони в пастирях своїх завжди зустрічають допомогу і напоумлення, коли, дивлячись збоку, і очікувати б її не можна було. Бо не до людей приходять, а до Господа, завжди готового керувати і напоумлювати через людей цих усякого, хто щиро і з вірою шукає у Нього собі допомоги. Світла мета остання є досягти «в міру повного віку Христового» — вирости «в мужа досконалого» (Еф. 4:13). Що є муж досконалий у звичайному порядку, всім відомо, і не можна знайти людину, якій не було бажано досягти такої досконалості; але що є муж досконалий у Господі, нікому не відомо, крім тих, хто вступив у цей вік. Це, однак, не повинно ні в кого охолоджувати завзяття до досягнення і собі такого віку, а навпаки, ще більше розпалювати його, бо невідомість залежить від висоти тієї досконалості духовної, що її іменують мужнім віком у житті згідно з Богом. Апостол визначив його засвоєнням повноти довершеності, явленої в Господі Спасителі. Всякий бачить, що є для чого до звання нашого докласти «все старання» (2 Пет. 1:5).

(Лк. 6:17-23)

Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.