14 січня 2027
четвер · 1 січня ст. ст.
ОБРІЗАННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІІСУСА ХРИСТА. Свт. Василія Великого, архієп. Кесарії Каппадокійської (379). Мч. Василія Анкірського (близько 362). Прав. Емілії, матері свт. Василія Великого (IV). Свт. Афанасія, єп. Полтавського і Мгарського, чудотворця (1801). Прмч. Єремії (Леонова) (1918); сщмчч. Платона (Кульбуша), єп. Ревельського, і з ним Михаїла Блейве і Миколая Бежаницького пресвітерів (1919); сщмчч. Олександра (Трапіцина), архієп. Самарського, і з ним Іоанна Сульдина, Олександра Органова, Іоанна Смирнoва, Олександра Іванова, В’ячеслава Інфантова, Василія Вітевського і Якова Алфьорова пресвітерів (1938). Літургія свт. Василія Великого
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Обрізання Господньогоглас 1
Тропар, глас 1
На Престо́ле огнезра́чнем/ в Вы́шних седя́й со Отце́м Безнача́льным и Боже́ственным Твои́м Ду́хом,/ благоволи́л еси́ роди́тися на земли́/ от Отрокови́цы Неискусому́жныя, Твоея́ Ма́тере, Иису́се,/ сего́ ра́ди и обре́зан был еси́, я́ко Челове́к осмодне́вный./ Сла́ва всеблаго́му Твоему́ сове́ту,/ сла́ва смотре́нию Твоему́,// сла́ва снизхожде́нию Твоему́, Еди́не Человеколю́бче.
Кондак, глас 3
Всех Госпо́дь обре́зание терпи́т/ и челове́ческая прегреше́ния, я́ко Благ, обре́зует,/ дае́т спасе́ние днесь ми́ру./ Ра́дуется же в Вы́шних и Созда́телев иера́рх,// и светоно́сный, Боже́ственный таи́нник Христо́в Васи́лий.
Святителю Василію Великомуглас 1
Тропар, глас 1
Во всю зе́млю изы́де веща́ние твое́,/ я́ко прие́мшую сло́во твое́,/ и́мже боголе́пно научи́л еси́,/ естество́ су́щих уясни́л еси́,/ челове́ческия обы́чаи украси́л еси́,/ ца́рское свя́щение, о́тче преподо́бне,/ моли́ Христа́ Бо́га// спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 4
Яви́лся еси́ основа́ние непоколеби́мое Це́ркве,/ подая́ все́м некра́домое госпо́дство челове́ком,/ запечатле́я твои́ми веле́ньми,// небоявле́нне Васи́лие, преподо́бне.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Новий рік*. Обрізання Господнє. Свт. Василія Великого
Оскільки Новий рік є початком днів літа, то в день цей належить набрати в душу таких думок, почуттів і настроїв, які могли б, як належить християнину, керувати всім перебігом справ його впродовж року. Це ми негайно знайдемо, щойно візьмемо на думку, чим є новий рік у духовному житті. У духовному житті новий рік є, коли той, хто живе в недбальстві, починає дбати про спасіння і служіння Богу. Бо коли хтось наважується на це, тоді в нього всередині й поза ним усе перебудовується заново і на нових засадах — давнє минає і все стає новим. Якщо в тебе є це — понови; а якщо ні — почни, — і буде в тебе новий рік.
До цього ж підійде і гідне святкування Обрізання Господнього і пам'яті святого Василія Великого. Сутність сказаної зміни полягає в тому, що людина починає з цього моменту жити виключно для Бога на спасіння своє, тоді як раніше жила виключно для себе, готуючи собі погибель. Тут покидає вона колишні звички, всі розваги і все, у чому знаходила задоволення; відсікає пристрасті й пожадливі нахили і приймає справи суворого самозречення. А така зміна є точнісінько тим, чим, за апостолом, має бути обрізання серця, про яке нагадує і до якого зобов'язує нас святкування Обрізання Господнього, і приклад якого представляє в особі своїй святий Василій Великий. Так всі теми, що збираються у свідомості в новий рік, сходяться в одному — внутрішньому оновленні нашому через обрізання серця. Якщо Господь благоволить комусь налаштуватися в новий рік таким чином, тобто не тільки подумати так, а й у життя ввести все це, той найдосконалішим чином по-християнськи відсвяткує Новий рік і приготується до християнського проведення всього року. Наступного нового року, йому треба буде тільки оновити і оживити сприйняте нині.
*За юліанським календарем.
Ще 1 думка
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter







