...

Святитель Афанасій, єпископ Полтавський і Мгарський, чудотворець

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 1-й день / вересня на 27-й день — прославлення / вересня на 29-й день — Собор Полтавських святих

Святитель Афанасій, у миру Феодор Павлович Ольховський, народився 1741 року в сім’ї полтавського священника. Святитель був рідним племінником єпископа Тверського Афанасія (Вольховського), який вплинув на його майбутнє життя.

Феодор закінчив Тверську духовну семінарію, після чого навчався у Київській духовній академії, яку закінчив у 1765 році. Потім він був висвячений у сан священника і служив у Миколаївській церкві в Полтаві.

Після смерті дружини 1 жовтня 1769 року отець Феодор прийняв чернечий постриг в Іллінському Болдинському монастирі Чернігова з ім’ям Афанасій на честь святителя Афанасія, патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця. З 1770 року святитель служив та виконував різні послухи при Чернігівському кафедральному соборі і Свято-Троїцькому монастирі.

В 1777 році отець Афанасій став ігуменом Кирило-Білозерського монастиря. Чотири роки потому, у 1781 році, він був призначений намісником Олександро-Невської лаври. З 1783 року отець Афанасій був ігуменом приписаного до Новгородського архієрейського будинку Отенського монастиря.

Того ж року, 23 листопада, його призначили архімандритом В’яжиського Новгородського монастиря. 13 листопада 1785 року отець Афанасій був призначений намісником Новгородського Юр’єва монастиря.

6 травня іменним імператорським указом архімандрит Афанасій (Вольховський) був затверджений на Староруській вікарній кафедрі Новгородської єпархії. 14 липня відбулося наречення, а 30 липня 1788 року отець Афанасій був висвячений на єпископа Староруського, вікарія Новгородської єпархії. На цій кафедрі святитель служив близько п’яти років.

5 березня 1795 року владика Афанасій був призначений правлячим архієреєм Могилівської єпархії з титулом “Могилівський і Полоцький”. Два з половиною роки єпископ Афанасій прослужив на Могилівській кафедрі, був чудовим адміністратором та проповідником. Своє служіння святитель Афанасій ознаменував захистом православної віри на противагу уніатським течіям. Особливу увагу він приділяв Могилівській духовній семінарії.

У 1797 році до Святішого Синоду надійшов наклепницький донос на святителя від диякона на прізвище Харкевич. Дізнавшись про зміст доносу, владика Афанасій направив прохання до Синоду про звільнення його від управління Могилівською єпархією. 27 серпня 1797 року єпископа Афанасія було почислено на спочинок і призначено до Мгарського Спасо-Преображенського монастиря Полтавської губернії.

Понад два роки святитель Божий провів на спочинку у Мгарському монастирі. Помер він 1 січня 1801 року у Полтаві. Святий Афанасій був похований у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі.

У 1882 році святитель Іларіон (Юшенов), який прибув до Хрестовоздвиженського монастиря Полтави, оглянув гробницю святителя Афанасія. Він виявив, що його останки нетлінні.

Урочистості з нагоди прославлення святителя Афанасія мали намір провести після Помісного Собору 1917 року, проте цьому завадив державний переворот. Після більшовицького перевороту, у 1923 році, нетлінні останки святителя Афанасія були передані до краєзнавчого музею міста Полтави як експонат антирелігійної виставки. Там вони перебували до початку Другої світової війни. З приходом німецьких окупантів мощі були таємно перенесені до Хрестовоздвиженського монастиря, де їх перепоховали під склепіннями соборного храму обителі.

28 травня 2010 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви святитель Афанасій був причислений до лику місцевошанованих святих Полтавської єпархії зі встановленням пам’яті в день його блаженної кончини. 2 червня того ж року було знайдено його нетлінні мощі, які були покладені в усипальниці Хрестовоздвиженського жіночого монастиря міста Полтави.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

 

Тропaрь, глaсъ д7:

Многоск0рбный ўг0дниче хrт0въ, с™и1телю џтче нaшъ ґfанaсіе, въ житіи2 своeмъ крeстъ тsжкій понесhй и3 мнHгіz гонє1ніz и3 клевєты2 претерпёвый, не њстaви нaсъ, чaдъ твои1хъ, твои1мъ предстaтельствомъ, и4маши бо дерзновeніе ко гDу моли1тисz, њ є4же вс‰кіz скHрби нaмъ претерпёти дост0йнw, ко сп7сeнію дyшъ нaшихъ.

Кондaкъ, глaсъ и7:

И#збрaнный t ю4ности ўг0дниче хrт0въ, слaву мjра нивочт0же вмэни1вый и3 гDу послёдствовати возжелёвый, тёмже поношє1ніz и3 гонє1ніz пaче хвалы2 вмэни1лъ є3си2, и3 дaже до смeрти њ цRкви с™ёй болёзновалъ є3си2, сегw2 рaди зовeмъ ти2 ўми1льнw: рaдуйсz, многоск0рбный с™и1телю ґfанaсіе, рaдости нбcныz причaстниче.

Ще в розробці