28 листопада 2026

(Лк. 9:37-43)
Після відходу з гори Преображення, Господь зцілює біснуватого юнака. Зціленню передував докір у невір'ї, як причині, через яку бідолашний не був зцілений учнями. Чиє б не було це невір'я - чи то батька, який привів сина, чи то присутніх, чи то народу, чи то, можливо, й апостолів, - видно тільки, що невір'я зачиняє двері милостивого заступництва Божого і допомоги, а віра відчиняє їх. Господь і сказав батькові: скільки можеш вірувати, на стільки й отримаєш. Віра не справа однієї думки і розуму, коли відноситься до особи, а обіймає все єство людини. Вона укладає взаємні зобов'язання того, хто вірує, і Того, Кому він вірує, хоч би вони не були виражені буквально. Хто вірує, той на того в усьому покладається і відмови собі від нього ні в чому не очікує; тому звертається до нього з нероздільною думкою, як до батька, іде до нього, як у свою скарбницю, в упевненості, що не повернеться без дару. Така налаштованість схиляє без слів і того, до кого вона спрямована. Так буває між людьми. Але в істинному вигляді є сила налаштованостей, коли вони звернені до Господа, всемогутнього, всезнаючого, що бажає подати нам усяке благо, і істинно віруючий ніколи не буває розчарованим у своїх очікуваннях. Якщо ми чогось не маємо і, просячи того, не отримуємо, то це тому, що немає у нас належної віри. Насамперед треба знайти й оселити в серці повну віру в Господа, знайти й вимолити її в Нього, бо й вона не від нас, а Божий дар (Еф.2:8). Батько юнака на вимогу вірувати молився: "Вірую, Господи, допоможи моєму невір'ю" (Мк.9:24). Вірував слабо, вагаючись, і молився про зміцнення віри. А хто похвалиться досконалістю віри і кому, відповідно, не потрібно молитися: "допоможи, Господи, моєму невір'ю?". Коли б віра була в силі в нас, то і думки були б чисті, і почуття святі, і справи богоугодні. Тоді Господь слухав би нас, як батько дітей; і що не спало б нам на серце, - а спасти могло б при цьому тільки одне приємне Господу, - все те отримували б ми без відмови і відстрочки.

(Еф. 6:10-17)
Апостол одягає християн у всеозброєння Боже. Доречно підійшло це слідом за попереднім уроком. Бо якщо хто, послухавши покликання Божого, сприйняв початок нового життя, за допомогою благодаті Божої, доклавши до того зі свого боку "все старання" (2 Пет. 1:5), то на нього після цього чекає не спочивання на лаврах, а боротьба. Він залишив світ — світ за це почне гнати його; він врятувався від влади диявола — диявол гнатиме слідом за ним і ставитиме йому пастки, щоб збити його з доброго шляху і знову повернути у свою сферу; він зрікся себе, відкинув самість з усією ордою пристрастей, але цей гріх, який живе в нас, не відразу розлучається зі своїм привільним життям у самодогоджанні і щохвилини буде зазіхати під різними приводами знову оселитися всередині тих самих порядків життя, які так багато живили й годували його колись. Три вороги — кожен з незліченним військом — але головнокомандувач — диявол, а найближчі помічники його — біси. Вони всім орудують у гріховному житті, противнику життя духовного. Тому Апостол проти них і озброює християнина, так ніби інших не було зовсім. Каже: "наша боротьба не проти крові й плоті, а проти начальств, проти властей, проти мироправителів темряви цього віку, проти духів злоби піднебесних" (Еф. 6:12). Бо якби не було їх, і битви, можливо, не було б. Так само якщо вони відбиті і переможені, то відбиття і поразка інших нічого вже не варті. Отже, дивись усякий, куди слід спрямовувати стріли або, принаймні, з якого особливо боку слід себе захищати. І захищай! Апостол прописав кілька знарядь, але всі вони сильні лише Господом. Тому досвідчені борці духовні й передали нам: іменем Господа Іісуса бий ворогів.

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.

(Лк. 6:17-23)

Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.