24 листопада 2026
вівторок · 11 листопада ст. ст.
Вмч. Мини (304). Мч. Віктора і мц. Стефаниди (II). Мч. Вікентія (304). Прп. Феодора Студита, спов. (826). Мч. Стефана Дечанського (близько 1336) (Серб.). Блж. Максима, Христа заради юродивого, Московського чудотворця (1434). Прп. Мартирія Зеленецького (1603). Сщмч. Євгенія Васильєва пресвітера (1937).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Великомученику Миніглас 4
Тропар, глас 4
Я́ко Безпло́тным собесе́дника/ и страстоте́рпцем единовсе́льника,/ соше́дшеся ве́рою, Ми́но, восхваля́ем тя,/ ми́ра ми́рови испроси́// и душа́м на́шим ве́лия ми́лости.
Кондак, глас 4
Во́инства исхити́ привре́меннаго/ и нетле́ннаго показа́ тя Небе́снаго о́бщника,/ страстоте́рпче Ми́но, Христо́с, Бог наш,// И́же му́чеников нетле́нный вене́ц.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 4:25-5:12)
У висловах Своїх про блаженства (Мф. 5:1-12) Господь зображує райське серце.
До настрою його входять: смирення, плач і сокрушення, лагідність і безгнів'я, правдолюбність повна, милостивість досконала, чистота серця, миролюбність і миротворення, терпіння лих, наклепів та гонінь за віру і життя християнське. Хочеш раю — будь таким. І тут ще передчуватимеш рай, у який готовим вступиш після смерті, як переднаречений спадкоємець.
Ще 3 думки
Свята Церква кожного дня вшановує пам'ять святих. Але оскільки були угодники Божі, які невідомо подвизалися, не явлені Церкві, то, щоб не залишити і їх без вшанування, свята Церква встановила день, у який прославляє всіх, хто від віків догодив Богові, щоб не залишилося нікого, кого б вона не прославляла. Творити ж це негайно після Зішестя Святого Духа узаконила вона тому, що всі святі стали і стають святими благодаттю Святого Духа.
Благодать Святого Духа приносить покаяння і відпущення гріхів, вона ж вводить у боротьбу з пристрастями і похотями і вінчає цей подвиг чистотою і безпристрасністю. І таким чином з'являється нове створіння, придатне для нового неба і нової землі.
Будьмо ревними ж і ми йти слідом святих Божих. Як це робити — вчить нинішнє Євангеліє: воно вимагає небоязливого сповідування віри в Господа, переважної любові до Нього, підняття хреста самозречення і сердечного від усього відсторонення. Покладімо ж початок за цією вказівкою.
(Еф. 6:10-17)
Апостол одягає християн у всеозброєння Боже. Доречно підійшло це слідом за попереднім уроком. Бо якщо хто, послухавши покликання Божого, сприйняв початок нового життя, за допомогою благодаті Божої, доклавши до того зі свого боку "все старання" (2 Пет. 1:5), то на нього після цього чекає не спочивання на лаврах, а боротьба. Він залишив світ — світ за це почне гнати його; він врятувався від влади диявола — диявол гнатиме слідом за ним і ставитиме йому пастки, щоб збити його з доброго шляху і знову повернути у свою сферу; він зрікся себе, відкинув самість з усією ордою пристрастей, але цей гріх, який живе в нас, не відразу розлучається зі своїм привільним життям у самодогоджанні і щохвилини буде зазіхати під різними приводами знову оселитися всередині тих самих порядків життя, які так багато живили й годували його колись. Три вороги — кожен з незліченним військом — але головнокомандувач — диявол, а найближчі помічники його — біси. Вони всім орудують у гріховному житті, противнику життя духовного. Тому Апостол проти них і озброює християнина, так ніби інших не було зовсім. Каже: "наша боротьба не проти крові й плоті, а проти начальств, проти властей, проти мироправителів темряви цього віку, проти духів злоби піднебесних" (Еф. 6:12). Бо якби не було їх, і битви, можливо, не було б. Так само якщо вони відбиті і переможені, то відбиття і поразка інших нічого вже не варті. Отже, дивись усякий, куди слід спрямовувати стріли або, принаймні, з якого особливо боку слід себе захищати. І захищай! Апостол прописав кілька знарядь, але всі вони сильні лише Господом. Тому досвідчені борці духовні й передали нам: іменем Господа Іісуса бий ворогів.
(Лк. 12:42-48)
Притча про домоправителя вказує на те, як повинен поводитися християнин у ставленні до житейського. Домоправитель і старанно веде справу, але серцем ні до чого не прив'язується, вільний від усяких уз, до всього ставиться зовні. Так і християнину треба поставити себе до всього житейського. Але чи можливо це? Можливо. Як є зовнішнє благочестя без внутрішнього, так можлива і житейськість тільки зовнішня без внутрішніх уз. — Але в такому разі, все між нами перетвориться на одну форму мляву, від усього віятиме холодом, як від мармурової статуї? — Ні, тоді серед житейського розвинеться інше життя, яке привабливіше за найповнішу житейськість. Житейське, як житейське, справді, залишиться формою, а те, чим зігріватиметься серце, почне виходити з іншого джерела, і всякий, хто п'є з цього джерела, вже не буде спраглий. — Але в такому разі краще все кинути? — Навіщо ж? Адже і кинувши все зовнішнє, можна бути зв'язаним у серці, і не кинувши, можна бути вільним від уз. Звичайно, тому зручніше впоратися зі своїм серцем, хто зовні відмовиться від усього. Обери ж, що тобі зручніше; тільки налаштуйся так, як заповідає Господь.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter





