24 серпня 2026
понеділок · 11 серпня ст. ст.
Мч. архідиякона Євпла (304). Мц. Сосанни діви і з нею Гаїя, папи Римського, Гавинія пресвітера, Клавдія, Максима, Препедигни, Олександра та Куфія (295–296). Прмчч. Феодора і Василія, Печерських, у Ближніх печерах (1098). Прп. Феодора, кн. Острозького, Печерського, в Дальніх печерах (близько 1483). Прп. Iоанна, затворника Святогірського (1867). Прмц. Рафаїли (Тертацької) ігумені (1926). Знайдення мощей прп. Феофана Рихловського (2011).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Мученику Євплуглас 4
Тропар, глас 4
Му́ченик Твой, Го́споди, Евпл/ во страда́нии свое́м вене́ц прия́т нетле́нный от Тебе́, Бо́га на́шего:/ име́яй бо кре́пость Твою́,/ мучи́телей низложи́,/ сокруши́ и де́монов немощны́я де́рзости./ того́ моли́твами/ спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 1
Зако́ны Христо́вы в руку́ обнося́,/ предста́л еси́, вопия́ враго́м, в по́двизе:/ самозва́н есмь страда́льчествовати тверде́йши./ Те́мже, приклони́в ра́достно вы́ю твою́,/ подъ́ял еси́ усече́ние мече́м,/ сконча́вый тече́ние твое́.
Преподобномученикам Феодору і Василіюглас 1
Тропар, глас 1
Сою́зом любве́ связа́вшеся, преподо́бнии,/ всяк сою́з ко́зней вра́жиих попра́сте,/ страда́ние же и сме́рть непови́нне/ от сребролюби́ваго кня́зя претерпе́сте до́бле,/ тем мо́лим вас, вку́пе пожи́вших/ и венцы́ муче́ния прие́мших,/ моли́теся Го́сподеви о нас,/ я́ко да во мно́зей любви́, ве́ре и наде́жди до́бре пожи́вше,/ всегда́ ублажа́ем вас,/ Фео́доре и Васи́лие добропобе́днии.
Кондак, глас 2
Добр сове́тник я́влься блаже́нному Фео́дору, Богому́дре Васи́лие,/ изба́вил еси́ того́ сове́том свои́м от пре́лести диа́воли/ и ко све́ту богора́зумия наста́вль./ С те́мже по́слежде блаже́нную прия́л еси́ кончи́ну,/ устреле́н непра́ведно быв во утро́бу от сребролюби́ваго князя./ И ны́не, предстоя́ Го́сподеви,/ моли́ся непреста́нно о всех нас.
Преподобному Феодору, князю Острозькомуглас 7
Тропар, глас 7
Преобрази́л еси́ земнаго княже́ния сла́ву/ во и́ночества о́браз смире́нный,/ и вме́сто враго́в ви́димых/ на неви́димыя ополчи́лся еси́,/ и, обою́ победи́тель кра́сен явля́яся,/ еди́н от чудотво́рец Пече́рских показа́лся еси́;/ Те́мже и нам ре́вности Бо́жия дар испроси́,/ братолю́бием сердца́ на́ша просвети́/ и ко спасе́нию ве́чному стези́ на́ша, Фео́доре блаже́нне, напра́ви.
Інший тропар, глас 4
Кня́жеских дароноше́ний и всего́ су́етствия мирска́го спе́шне отве́ргся,/ Бо́жиих же дарова́ний, прему́дре Фео́доре, преи́скренне сподо́битися жела́я,/ прия́л еси́ и́ноческий о́браз/ и, в нем смире́нным послуша́нием и безмо́лвным житие́м Царю́ Небе́сному благоугожда́я,/ получи́л еси́ от Него́ безсме́ртныя дары́,/ и́хже и нам, чту́щим тя,/ получи́ти моли́ся.
Кондак, глас 4
Красоты́ ри́зныя возгнуша́вшагося/ и бога́тства тле́ннаго со благодаре́нием отве́ргшагося,/ в ри́зу же безстра́стия обле́кшагося/ и бога́тому в щедро́тах Христу́ возсле́довавшаго,/ прииди́те, ве́рнии, восхва́лим Фео́дора достосла́вна,/ я́ко моля́щася непреста́нно/ о душа́х на́ших.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
Ще 2 думки
(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter