Преподобномученики Феодор і Василій, Печерські, у Ближніх печерах

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 11-й день / у Неділю другу Великого посту — Собор усіх преподобних Києво-Печерських (перехідне) / місяця липня на 15-й день — Собор Київських святих / місяця вересня на 28-й день — Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Ближніх печерах (прп. Антонія) спочивають

Життя преподобного Феодора мученика нерозривно пов’язане з його сучасником преподобним Василієм, з яким вони разом і постраждали від нечестивого князя й понині своїми святими мощами спочивають в одній раці в Ближніх печерах Святої Успенської Києво-Печерської Лаври.

У блаженного Феодора в його світському житті було велике багатство. Почувши ж євангельські слова Господні: «Так і кожний з вас, хто не відречеться від усього, що має, не може бути Моїм учнем» (Лк. 14:33), — він послідував цьому слову. І, залишивши все мирське та роздавши багатство вбогим, став чорноризцем в Печерському монастирі й старанно трудився в доброчесності.

За наказом ігумена він жив у печері, яка називається Варязькою, і там пробув багато років у суворій стриманості.

Цьому блаженному Феодору одного разу ворог приніс чималу печаль і тугу через маєток, розданий убогим, приводячи йому на думку довгі роки життя, знемогу плоті й бідність монастирської їжі. І став він від скорботи переходити в розпач, обтяжуючись злиднями, і довго затьмарював його ворог, і цю скорботу він явно відкривав своїм друзям.

Був у тому самому монастирі чорноризець на ім’я Василій, довершений інок. Він бажав втішити і відвернути від відчаю Феодора. Той, почувши собрата, став оплакувати свій гріх. І відтоді між цими двома ченцями утворилася приязнь.

Феодор досягав успіху в заповідях Господніх і робив все, що праведно, благоугодно, свято і непорочно. Тоді диявол, будучи жорстоко уражений тим, що не зміг його таким чином привернути до сріблолюбства, знову озброївся на преподобного і розставив йому інші спокуси для тієї самої смерті.

Одного разу Василій був відісланий ігуменом на послух, де пробув три місяці. Ворог, вирішивши, що цей час зручний для його підступів, прийняв вигляд Василія і дійшов до печерного брата, вдаючи, що бесідує з ним про корисні речі. «Феодоре, — сказав він йому, — як тепер досягаєш успіхів ти? Чи припинилася в тобі бісівська брань? Або він тобі ще творить капость, збуджуючи любов до стяжательства і пробуджуючи спогад про розданий вбогим маєток?»

Феодор же, не зрозумівши, що це біс, і думаючи, що це говорить йому брат, відповів: «Твоїми молитвами, отче, я зростаю; укріплюваний тобою, не послухаю я думок, які навіюють біси. І якщо тепер ти щось накажеш, зроблю з ревністю, послухаю тебе, бо я отримав велику користь для душі моєї через твої настанови». Біс же, уявний брат, відчувши сміливість від того, що Феодор не пом’янув імені Господа Бога, сказав йому: «Даю тобі ще іншу пораду, яка дасть тобі спокій, і невдовзі ти отримаєш від Бога нагороду за розданий тобою маєток. Проси у Господа Бога, щоб Він подав тобі безліч золота й срібла, і не давай нікому входити до тебе, і сам не виходь з цієї печери». Брат же обіцяв виконати все це.

Тоді відійшов від нього пронирливий біс і, невидимо наштовхуючи його на помисел про знаходження скарбу, схиляв його до молитви про те. Феодор, молячись Господу, щоб отримати від нього скарб, обіцяв все роздати на милостиню. Заснувши, він бачив уві сні біса, світлого і прикрашеного, як ангел, котрий показував йому в печері скарб.

Він, через кілька днів прийшовши на показане місце і почавши копати, знайшов великий скарб зі срібла і золота й дорогоцінні сосуди.

Після цього прийшов знову біс в образі Василія і сказав печерникові: «Де даний тобі скарб? Той, хто з’явився тобі, сказав і мені, що по твоїй молитві мені дано буде безліч золота й срібла». Відповів йому печерник: «Для того просив я у Бога, аби, якщо подасть Він мені, все роздати на милостиню, і думаю, що для того Він і дав мені». Супостат сказав йому: «Бережись, брате Феодоре, щоб ворог знову не завдав тобі скорбот за роздачу, як і раніше, бо це дано тобі замість того, що роздав ти убогим. Я даю тобі пораду, взявши це, йти до іншої країни і там купити маєток для життя свого». Феодор засумнівався в правильності його слова.

Але, повіривши бісу, як брату, став таємно готувати вози і сосуди, в які треба було зібрати скарб, щоб вийти із печери туди, куди виведе його біс. У той час повернувся з дороги Василій, котрий врятував раніше Феодора від злого помислу, і прийшов до печери, аби побачити брата, який проживає в ній. Він сказав йому: «Брате Феодоре, як тепер перебуваєш ти в Бозі? Довго я не бачив тебе».

Феодор здивувався цьому привітанню і відповідав: «Що ти кажеш, ніби давно не бачив мене. І вчора, і перед учорашнім днем, і постійно ти був зі мною, повчаючи мене, і я вже вирушаю в дорогу, як ти наказав мені». Василій ще більше здивувався такій відповіді й промовив заборонну молитву, закликавши на допомогу святих, і, мудро наставивши Феодора, відійшов до монастиря, у свою келію.

І після цього біс не посмів більше з’явитися Феодору. Феодор ясно зрозумів спокусу пролазливого ворога і відтоді кожного, хто приходив до нього, спершу примушував промовити молитву Іісусову.

Примусив себе блаженний Феодор до важкої роботи. Він поставив в печері жорнова й став працювати для братії, приносячи із монастиря жито і розмелюючи його сам, власноруч. Він проводив без сну всі ночі, трудячись в рукоділлі і в молитві. Коли ж наступав день, він відносив борошно і знову приносив жито. І так працюючи багато років, чимале полегшення приносив монастирським робітникам та не соромився цієї праці.

Феодор і Василій ухвалили між собою богоугодне рішення: ніколи не приховувати один від одного своїх думок, а все обговорювати разом, чи угодне воно Богу. Після ради Василій увійшов перебувати в безмовності до печери, а Феодор через старість вийшов із печери, аби жити в стороні монастиря.

Біси ж, явно викриті в наклепництві своєму Феодором і Василієм, не могли стерпіти цього докору.

Прийшов біс в образі Василія, котрий перебував в безмовності тоді у Варязькій печері, до одного із радників княжих, боярина дуже сердитого й лютого, нечестивого словом і ділом, якому Василій був знайомий. Біс сказав йому так: «Феодор, який раніше за мене був у печері, знайшов багато скарбів, золота й срібла, та багатоцінних сосудів і, взявши це, хотів бігти до іншої країни, я ж утримав його. І тепер він представляється юродивим та водиться з бісами, наказуючи їм молоти й носити дерева з берега на гору, а скарби обережно зберігає до зручного часу, щоб потай від мене піти з ними, куди захоче. Князю ж від цього не буде ніякої вигоди».

Почувши це від біса, уявного Василія, боярин привів його до князя Мстислава Святополковича і розповів йому про все. Князь хотів було випитати у святого, де заховано золото, і віддати частину йому. Але святий був непохитний у своєму подвигу. Блаженний Феодор сказав: «Я не хочу брати нічого такого, що мені не на користь; все б я віддав вам, так як ви служите тому, від чого я вільний; але Господь відняв у мене пам’ять про те місце, де я сховав скарб». Тоді князь в гніві сказав слугам: «Наказую скувати цього монаха по руках і по ногах та три дні не давати йому хліба й води за те, що він не побажав моєї милості». Покликаний був до князя і святий Василій, котрого той наказав мучити без милості, як Феодора. І, не перенісши викриття й будучи нетверезим від вина, князь, взявши стрілу, поранив нею блаженного Василія. Він же, вийнявши стрілу із тіла, кинув її князеві, кажучи: «Цією стрілою через недовгий час ти сам будеш поранений», — що і збулося за передреченням преподобного. Але перед тим князь наказав святих, ледве живих від мук, ув’язнити окремо в темницю, щоб наступного дня піддати їх ще важчим мукам.

І в ту ніч обидва преподобних заснули чесною перед Господом смертю, і вивів Господь із темниці душі їхні.

Дізнавшись про це, зібралася братія і взяла тіла святих мучеників. Їх поховали з честю в печері Варязькій, де вони працелюбно подвизалися.

Потім вони були перенесені до печер преподобного Антонія, де й донині лежать нетлінно, в закривавленому одязі і власяницях, які теж залишаються нетлінними.

Незабаром після блаженної їхньої смерті збулося пророцтво преподобного Василія: князь Мстислав Святополкович застрелений був у Володимирі на стіні, борючись з князем Володимиром Ігоровичем. І тоді, впізнавши стрілу свою, якою поранив блаженного Василія, він сказав: «Ось, я помираю тепер за преподобних Феодора і Василія».

Отже, злий вбивця отримав відомщення по ділам своїм. Преподобні ж страждальці, як переможці диявола, котрий перемагає сріблолюбством, увінчалися не тлінним сріблом та золотом, а славою і честю вічною.

Джерело

Тропарі, кондаки, молитви та величання