6 серпня 2026

(Лк. 7:36-50)
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: "якби Він був пророком..." (Лк. 7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом розум наш чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.

За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона. Від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах як доброго господаря не відбулося жодної зміни. Але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.

(Мф. 21:43-46) 
Архієреї і фарисеї зрозуміли, що Господь говорив притчі про них, розкривав їм очі, щоб побачили істину, що ж зробили вони з цієї нагоди? Придумували, як би вбити Господа. Якби упередження не кривило їхнього здорового глузду, їм слід було б, якщо не повірити, як вимагала очевидність вказівок, то обговорити уважно, чи не так і справді, як пояснює Спаситель. Упередження зіштовхнуло їх на криву дорогу, і вони потім виявилися богогубцями. І завжди так, і нині так. Німці*, а за ними й наші знімечені розумом, щойно зустрінуть у Євангелії чудо, негайно кричать: "неправда, неправда; цього не було і не могло бути, треба це викреслити". Чи не те саме це що вбити? Перегляньте всі книжки цих розумників, у жодній не знайдете вказівки причин, чому вони так думають; жоден із них нічого не може сказати проти того, чим доводиться істина євангельська, і жоден не подбав про те, щоб заглибитися у докази, якими люди, що мають здоровий глузд, викривають їхню неправдивість: повторюють усе лише своє, що бути не може, і тому не вірять Євангелію. І нічого з ними не поробиш: вони готові йти проти Самого Бога.

*Святитель Феофан тут має на увазі не німців як народ, а сучасних йому німецьких філософів XIX століття. Тогочасними критиками християнства були Людвіг Феєрбах, Артур Шопенгауер, Карл Маркс та Фрідріх Ніцше.

(Лк. 21:12-19)
"І зненавидять вас усі за ім'я Моє" (Лк. 21:17). Хто вдихне в себе хоч мало духу світу, той стає холодним до християнства та його вимог. Байдужість ця переходить у ворожість, коли довго в ній залишаються, не оговтуючись, і особливо коли при цьому захоплять звідкись дрібку хибних учень. Дух світу з хибними ученнями — дух, неприязний Христу: він антихристовий; розширення його — розширення ворожого ставлення до християнського сповідання і християнських порядків життя.

Здається, навколо нас діється щось подібне. Поки що ходить усюди тільки зле гарчання; але не дивно, що скоро почнеться і передбачене Господом: "покладуть на вас руки ... і гнатимуть вас ... віддані будете ... і умертвлять вас" (Лк. 21:12,16). Дух антихристовий завжди один; що було спочатку, те буде і тепер, в іншій, можливо, формі, але в тому ж значенні. Як же бути? "Терпінням вашим спасайте душі ваші" (Лк. 21:19). Терпи з твердим словом сповідання істини в устах і в серці.