29 листопада 2025
субота · 16 листопада ст. ст.
Апостола і євангеліста Матфея (60). Прав. Фулвіана, кн. Ефіопського, у Святому Хрещенні Матфея (I). Сщмч. Феодора Колєрова пресвітера і з ним мчч. Ананії Бойкова і Михаїла Болдакова (1929); сщмчч. Іоанна Цвєткова, Микoлая Троїцького, Віктора Воронова, Василія Соколова, Макарія Соловйова і Михаїла Абрамова пресвітерів, прмч. Пантелеймона (Аржаних) (1937). Сщмч. Інокентія (Тихонова), архієп. Вінницького (1937). Мч. Димитрія Спиридонова (1938). Сщмч. Філумена Святогробця (1979).
Читання Святого Письма
На утрені
Тропарі та кондаки
Апостолу Матфеюглас 3
Тропар, глас 3
Усе́рдно от мы́тницы к зва́вшему Влады́це Христу́,/ я́вльшуся на земли́ челове́ком за бла́гость,/ Тому́ после́довав, апо́стол избра́нный яви́лся еси́/ и благове́стник Ева́нгелия вселе́нней велегла́сен./ Сего́ ра́ди чти́м честну́ю па́мять твою́, Матфе́е Богоглаго́ливе,/ моли́ ми́лостиваго Бо́га,// да грехо́в оставле́ние пода́ст душа́м на́шим.
Кондак, глас 4
Мыта́рства и́го отве́рг,/ пра́вды и́гу притя́глся еси́,/ и яви́лся еси́ купе́ц всеизря́днейший,/ бога́тство прине́с, ю́же с высоты́ прему́дрость./ Отону́дуже пропове́дал еси́ и́стины сло́во,/ и уны́лых воздви́гл еси́ ду́ши,// написа́в час су́дный.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Лк. 9:57-62)
"Хто поклав руку свою на рало і озирається назад, той не благонадійний для Царства Божого" (Лк. 9:62). Тобто хто думає спасатися, а тим часом озирається і на те, що належить кинути задля спасіння, той не спасається, не йде, не прямує до Царства Божого. Треба вже остаточно покінчити з усім тим, що несумісне зі справою спасіння. Ті, хто задумав спасатися, і самі це бачать, але розставання з деякими прив'язанностями відкладають усе до завтра. Раптом порвати все — видається занадто великою жертвою. Хочуть зрікатися поволі, щоб і іншим не впадало в око, — і завжди майже програють. Заводять порядки спасительні, а сердечні прихильності залишають незмінними. Спочатку невідповідність дуже різка: але "завтра" і обіцяна зміна їх затуляє вуста совісті. Таким чином, усе завтра та завтра, — совість втомлюється товкмачити все одне й те саме і, врешті-решт, замовкає. А тут починають приходити думки, що й так можна залишити. Думки ці міцніють, а потім і назавжди закріплюються. Утворюється особа зовні справна, але з внутрішньою несправністю. Це розфарбована труна перед очима Божими. Головне те лихо, що навернення таких буває так само важким, як і тих, що загрубіли в гріхах відкритих, якщо ще не важче... А здається, що все нічого.
(Мф. 9:9-13)
У кого пробуджені духовні потреби, під дією страху Божого і вимог совісті, у того утворюється свого роду почуття, яким він вгадує смисл мови, що стосується предметів духовної галузі, хоча б вони зодягнені були у форму притч. Для таких притча не прикриває істини, а ще ясніше її розкриває. У кого ж немає такого внутрішнього ладу, той, чуючи про духовні предмети мову притч, нічого не розуміє в ній. Але якби й не у формі притч запропонувати йому слово про ці предмети, і тоді зрозумів би він тільки слова, а суті справи не збагнув би: вона йшла б наперекір усім його поняттям і видалася б йому невідповідністю, над котрою не забарився б він і поглумитися. У цьому саме і поставив Господь причину, чому Він говорить до народу в притчах. У кого є зародок духовності, той зрозуміє і притчу, а в кого немає, тому хоч не кажи. "Тому що, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють ... бо згрубіло серце людей цих" (Мф. 13:12-15). Між тим здатних прозрівати приховану істину притча не позбавила належного повчання: "Хто має, тому дасться і примножиться".

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter







