Священномученик Феодор Колєров, пресвітер, мученики Ананія Бойков та Михаїл Болдаков
День пам'яті (н. ст.)
Місяця листопада на 16-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)
Священномученик Феодор Ксенофонтович Колєров народився 1882 року в селі Семенівському Тверської губернії в сім’ї священника. 1905 року Феодор закінчив Тверську духовну семінарію. Того ж року він був висвячений на священника села Ключевого Тверської губернії. Своїм ревним служінням отець Феодор швидко привернув до себе серця вірян.
Коли почалася Перша світова війна, священник і його дружина Анна Михайлівна очолили в місті товариство допомоги фронту. Вони шили для армії одяг і відправляли на фронт посилки. На Великдень і на великі свята отець Феодор неодмінно обходив домівки всіх своїх парафіян. Він обходив їх і після того, як більшовики стали це забороняти і переслідувати.
Радянська влада одразу відзначила непересічного священника і його високий авторитет серед городян. На початку вересня 1919 року секретний відділ губернської ЧК розіслав по всіх повітових містах телеграми про арешт як заручників усіх видатних жителів. Повітовий комітет кімрських більшовиків ухвалив «виділити одинадцять товаришів… як керівників і кожному дати одного комуніста та по два червоноармійці. Почати з 12 години ночі». Серед інших заручників був заарештований і отець Феодор. Його звинуватили в тому, що він «організував духовний концерт без будь-яких дозволів на те радянських органів». Отець Феодор невдовзі був звільнений, але влада не припиняла переслідувань. У священника відібрали всі меблі. Потім на нього наклали контрибуцію, за якою він був зобов’язаний виплатити велику суму грошей. В іншому разі загрожували арештом.
У серпні 1922 року отець Феодор, який завжди цікавився подіями церковного життя, прибув до Москви, аби побачити, чим збирається зайнятися з’їзд так званої «Живої Церкви», що відкривався. Він взяв участь у роботі з’їзду. Потім отець Феодор поїхав у Кімри. Там він незабаром отримав від обновленського уповноваженого сповіщення про призначення його уповноваженим Кімрського і Кашинського повітів.
Невдовзі отець Феодор зрозумів, що обновленці ведуть Церкву до загибелі. Він перервав будь-які стосунки з ними і написав сповідь на ім’я Тверського єпископа Петра (Звєрєва). Владика не одразу дозволив йому служити, спершу надіславши розпорядження про його заборону у священнослужінні. Згодом, у середині листопада, отець Феодор знову написав єпископу Петру. Заборону було знято, і він повернувся до служіння в Преображенському храмі.
Тим часом гоніння на священника посилилися. За розпорядженням влади у нього було відібрано в церковному домі дві найзручніші кімнати. Влада попередила, що незабаром відберуть і весь будинок, тож нехай священник собі будує інший, щоб було кудись перейти. Насилу отець Феодор зібрав кошти і звів будинок, це було вже 1927 року.
Того самого року Кімрська міська рада написала клопотання перед ВЦВК про закриття Преображенського храму. У липні 1928 року ВЦВК ухвалив закрити храм. Віряни скликали збори, які вирішили відстоювати храм, і відправили делегацію до ВЦВК. Клопотання розглядали близько року. У травні 1929 року влада прислала постанову про закриття храму.
Кімрська міська рада призначила комісію з вилучення церковного майна. Отець Феодор повідомив парафіянам про рішення влади й оголосив, що 19 травня відбудеться остання служба. Голова церковної ради Дмитрієв відправив до сусідніх сел гінців оголосити про це всім парафіянам.
Після служби отець Феодор зачитав розпорядження влади про закриття храму. Він закликав вірян підкоритися цьому розпорядженню. Рішення влади закрити храм приголомшило парафіян, і вони не побажали підкоритися. Наступного дня, коли прийшла комісія міської ради описувати церковне майно, її зустріли віряни і не допустили до церкви. Парафіяни встановили чергування біля храму. Іноді збиралися до трьохсот людей. У натовпі невдовзі стали з’являтися молоді люди, які вигукували провокаційні гасла. Отець Феодор неодноразово виходив до народу і просив віддати храм, інакше постраждають невинні. Лише за три дні люди стали розходитися.
Отець Феодор, староста храму Ананія Бойков і мирянин Михаїл Болдаков були заарештовані. Почалося слідство. Обвинувачених відвезли до Тверської в’язниці. Їхні родичі намагалися добитися зустрічі, але все було безуспішно. До кінця слідства вони поїхали до Москви шукати адвокатів. Московські адвокати одразу попередили, що почалося гоніння на Церкву і навряд чи вони в цьому процесі можуть бути чимось корисними, але зрештою погодилися.
Суд призначили на 20 жовтня. Оскільки справі надавали великого політичного значення, було запрошено кореспондентів центральних і московських газет. «Ми судимо не групу вірян, які нібито були проти передачі церкви для культурних потреб і тому чинили опір… — писали згодом у цих газетах. — Ми судимо нашого… ворога…» Процес було оголошенио відкритим, але влада заготовила запрошення, за якими пропускала до зали суду. Поширенням запрошень керували такою мірою, що ніхто із родичів підсудних не був допущений на судові засідання.
Обвинувачені, попри погрози обвинувачів і вороже ставлення спеціально підібраної публіки, трималися мужньо. Винними себе вони не визнали.
27 жовтня було зачитано вирок. Священник Феодор Колєров, староста Ананія Бойков, члени церковної ради Дмитрієв та Закурін і Михаїл Болдаков були засуджені на розстріл.
Адвокати подали касації. На час їхнього розгляду отця Феодора перевели в Москву до Таганської в’язниці. Йому дозволили щоденні побачення з родичами. Дружина священника, Анна Михайлівна, робила все, щоб його відпустили.
20 листопада отцю Феодору було оголошено, що смертний вирок затверджено. На полях канонника, який був з ним у камері, він написав: «20/XI, 21/XI, 22/XI — плач три дні». Все життя тепер пройшло перед ним. Пройшло освітлене світлом Христовим, виміряне Його заповідями.
29 листопада в ранкових газетах було написано, що священник Феодор Колєров, староста Ананія Бойков і мирянин Михаїл Болдаков розстріляні. Проте отець Феодор був ще живий, і ввечері цього дня йому дали побачитися з дружиною та сином. Священник вийшов до них худий, виснажений, але спокійний, внутрішньо умиротворений і просвітлений. Він знав, що його скоро вб’ють, знав, що Господь прийме його страждання і жертву, знав, що невдовзі чекає зустріч з Господом. І, уже як людина не від цього світу, поклавши руку на голову сина, він мирно розмовляв з Анною Михайлівною. Коли побачення скінчилося і варта відвела отця Феодора до камери, він написав на звороті фотографії дружини імена дітей. І підписав: «До побачення спільного».
А потім, коли варта прийшла вести на розстріл, на першій сторінці канонника священномученик Феодор Колєров вивів: «29/XI — 11 год. ночі».