3 червня 2024
понеділок · 21 травня ст. ст.
Володимирської (Києво-Вишгородської) ікони Божої Матері. Рівноапп. царя Константина (337) і матері його цариці Єлени (327). Блгв. кн. Константина (Ярослава) (1129) і чад його Михаїла і Феодора, Муромських чудотворців. Прп. Кассіана грека, Углицького чудотворця (1504). Знайдення мощей блж. Андрія Симбірського (1998). Шановані списки з Володимирської ікони Божої Матері: Псково-Печерська «Розчулення» (1524), Заоникіївська (1588), Красногірська або Чорногірська (1603), Оранська (1634).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Рівноапп. під зачало
Рівноапп. (від полу)
Тропарі та кондаки
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Як гадаєте, чим пояснював Господь іудеям те, що вони не вірують в Нього? Тим, що Він істину їм говорить: "А як Я істину кажу, то не вірите Мені" (Ін. 8:45). Неправда стала, як то кажуть, плоттю і кров’ю їхньою і зробила істину невмістимою для них. Чому й нині не вірують? З тієї ж причини; Господь істину говорить, тому й не вірують. Але як же це? Адже вони всі вчені і тільки в них мови, що про істину? Мови-то багато, та діла ніякого.
Плетиво систем їхніх те саме, що плетиво павутинне; тільки вони не помічають цієї неміцності. Начала систем їхніх без підстав, і наступні повороти їхні без доказів; а вони все-таки задовольняються ними. На припущення такий утворився попит, що, здається, вони одні становлять увесь зміст їхніх думок; і, однак, це має славу солідної освіти. Туман мрій напущено ними на невелику кількість здобутих ними фактів; і ці останні повстають у цьому тумані зовсім в іншому вигляді, ніж вони є насправді; однак це має славу царини істини непорушної. Так-то розум став гнилим, і так-то зіпсували його смак! Як вміститися в нього істині? Ось і не вірують вони Господу, Який говорить одну тільки істину.
Ще 2 думки
(Мф. 24:27-33,42-51)
«Отож пильнуйте, бо не знаєте, в який час Господь ваш прийде» (Мф. 24:42). Якби це пам'яталося, не було б і грішників, а тим часом не пам'ятається, хоч і кожен знає, що це безсумнівно так. Навіть подвижники, найсуворіші, і ті не сильні були вільно тримати пам'ять про це, а примудрялися прикріплювати її до свідомості так, щоб вона не відходила. Хтось труну тримав у келії, хтось просив співтоваришів своїх за подвигом запитувати про труну й могилу, хтось тримав картинки смерті й суду, хтось ще якось. Не торкається душі смерть — вона й не пам'ятає її. Але в будь-якому разі не може ж не торкатися душі те, що негайно слідує за смертю; вже про це то вона не може не мати турботи, бо тут вирішення її долі на віки вічні. Чому ж цього-то вона не пам'ятає? Сама себе обманює, що не скоро і що, може, якось справа пройде не погано для нас. Гірка! То вже безсумнівно, що душа, яка тримає такі думки, та недбала і потурає собі. То як же думати, щоб справа суду пройшла для неї сприятливо? Ні, треба так себе тримати, як тримає учень, на якого чекає іспит: що не робить він, а іспит не йде з голови. Така згадка не дозволяє йому і хвилини даремно витрачати, а весь час вживає він на приготування до іспиту. Коли б і нам так налаштуватися!
(Лк. 10:38-42,11:27-28)
«Марія ж обрала благу частину» (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter








