2 лютого 2023
четвер · 20 січня ст. ст.
Прп. Євфимія Великого (473). Мчч. Інни, Пинни та Римми (I–II). Мчч. Васса, Євсевія, Євтихія і Василіда (303). Прп. Євфимія, схимника Печерського, в Дальніх печерах (XIV). Прп. Євфимія Сянжемського, Вологодського (близько 1465). Сщмч. Павла Добромислова пресвітера (1940). Прп. Євфимія (Кереселідзе) спов. (1944) (Груз.).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобному Євфимію Великомуглас 4
Тропар, глас 4
Веселися, пустыня нераждающая,/ благодушствуй, неболящая,/ яко умножи тебе чада муж желаний духовных,/ благочестием насадив,/ воздержанием воспитав добродетелей в совершенство./ Того молитвами, Христе Боже,// умири живот наш.
Кондак, глас 8
В честнем рождестве твоем радость тварь обрете/ и в божественней памяти твоей, преподобне,/ благодушие прият многих твоих чудес,/ от нихже подаждь богатно в души наша/ и очисти грехов скверны,// яко да поем: аллилуия.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 9:27-30)
"По вірі вашій нехай буде вам" (Мф.9:29), - сказав Господь двом сліпим, і негайно відкрилися очі їхні. Наскільки віри, настільки притягнення Божественної сили. Віра - приймач, уста і вмістилище благодаті. Як легені в одного бувають великі, а в іншого маленькі, і ті більше приймають повітря, а ці менше, - так і віра в одного велика, в іншого маленька, і та більше приймає дарів від Господа, а ця менше. Бог усюди є, все охоплює й утримує, і любить мешкати в душах людських, але входить у них не насильно, хоч всемогутній, а наче за запрошенням, бо не хоче порушувати даровану Ним людині владу над собою або право господарювання в собі. Хто відчиняє себе вірою, того сповнює Бог, а хто зачинився невір'ям, у того не входить, хоч і близько є. Господи! додай же нам віри, бо і віра - Твій же дар. З нас же кожен повинен сповідувати: "А я бідний і вбогий" (Пс.69:6).
Ще 3 думки
(Мк. 12:38-44)
Вдовиця поклала в скарбницю (у церковну скриньку) дві лепти (найдрібніші монети); а Господь сказав, що вона поклала більше за всіх, хоча інші клали тоді великі кошти. Що ж дало перевагу її лепті? Настрій, з яким зроблено приношення. Бачиш, яка різниця добродіяння бездушного, за звичаєм, і добродіяння з душею і серцем? Не зовнішні обставини справи дають їй цінність, а внутрішній настрій. Тому буває, що справа видатна у всьому ніякої цінності перед Богом не має, а справа незначна на вигляд високою ціною оцінюється. Що звідси випливає, очевидно. Але не здумай хто нехтувати зовнішнім, замишляючи обмежитися одним внутрішнім. Вдовиця та не отримала б схвалення, якби сказала собі: маю бажання покласти і я, та що робити? Тільки й маю, що дві лепти. Віддам їх – сама ні з чим залишуся. Але як мала бажання, так і зробила, віддавши життя своє в руки Божі. І якби не поклала нічого, ніхто б її не засудив, ні люди, ні Бог. Але тоді вона не виявила б і такої прихильності, яка виділила її з-поміж інших і зробила славною в усьому християнському світі.
(2Пет. 1:1-10)
Перерахувавши чесноти, щодо яких слід докладати всіх зусиль після прийняття благодатних сил, апостол на спонукання до цього сказав: "Якщо це у вас є і примножується, то ви не залишитесь без успіху і плоду в пізнанні Господа нашого Іісуса Христа" (2Пет. 1:8). Які саме це чесноти, раніше наведено в понеділок. Тепер додамо тільки, що чесноти ці не одноразово лише проявити потрібно, але так зробити, щоб вони завжди перебували в нас, були наявними в нас, укоріненими, і, будучи такими, не стояли на одному ступені, а дедалі більше й більше множилися та зростали в силі й плодовитості. Тільки в такому разі, будеш ти не бездіяльним і не безплідним "у пізнанні Господа нашого Іісуса Христа".
Входить у пізнання Господа той, хто вірує в Нього і сповідує Його. Ти віриш?! Дивись же, не роби цієї віри бездіяльною і безплідною. Що ж треба робити, щоб віра моя не була такою? Досягай успіху у всякій чесноті. Де ті, що повторюють: "Віруй і досить, нічого більше не потрібно"?! Хто так думає, той сліпий.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
_thumb.jpg)


