Читання днянеділя

На утрені

Ін. 20:11–18 Євангеліє від Іоанна

зач. 6411А Марі́я стоя́ла бі́ля гро́бу і пла́кала, і коли́ пла́кала, нахили́лася до гро́бу,

12і ба́чить двох А́нгелів у бі́лому о́дязі, що сиді́ли оди́н бі́ля голови́ і дру́гий бі́ля ніг, де лежа́ло ті́ло Іісу́сове.

13І вони́ ка́жуть їй: жо́но! що ти пла́чеш? Гово́рить їм: взяли́ Го́спода мого́, і не зна́ю, де покла́ли Його́.

14Сказа́вши це, оберну́лася наза́д і поба́чила Іісу́са, Котри́й стоя́в, але́ не впізна́ла, що це Іісу́с.

15Гово́рить їй Іісу́с: жо́но! що ти пла́чеш? кого́ шука́єш? Вона́, ду́маючи, що це садівни́к, ка́же Йому́: госпо́дарю! якщо́ ти ви́ніс Його́, скажи́ мені́, де ти покла́в Його́, і я візьму́ Його́.

16Іісу́с гово́рить їй: Марі́є! Вона́, оберну́вшись, ка́же Йому́: Раввуні́! – що означа́є: Учи́телю!

17Іісу́с гово́рить їй: не доторка́йся до Ме́не, бо Я ще не зійшо́в до Отця́ Мого́; а йди до браті́в Мої́х і скажи́ їм: іду́ до Отця́ Мого́ і Отця́ ва́шого, і до Бо́га Мого́ і Бо́га ва́шого.

18Марі́я Магдали́на прийшла́ і сповісти́ла у́чням, що ба́чила Го́спода і що Він це сказа́в їй.

На літургії

Апостол

1 Кор. 1:10–18 Перше послання до Коринфян

зач. 12410Блага́ю вас, бра́ття, ім’я́м Го́спода на́шого Іісу́са Христа́, щоб усі́ ви говори́ли одне́ і не було́ між ва́ми розді́лень, а щоб ви з’є́днані були́ в одно́му ду́сі та в одни́х думка́х.

11Бо від дома́шніх Хло́їних ста́ло мені́ відо́мо про вас, бра́ття мої́, що між ва́ми є супере́чки.

12Я розумі́ю те, що у вас гово́рять: я – Па́влів; я – Аполло́сів; я – Ки́фін; а я – Христо́вий.

13Хіба́ ж розділи́вся Христо́с? хіба́ Па́вел розп’я́вся за вас? чи в ім’я́ Па́влове ви хрести́лися?

14Дя́кую Бо́гові, що я ніко́го з вас не хрести́в, крім Крі́спа та Га́ія,

15щоб не сказа́в хто, що я хрести́в у моє́ ім’я́.

16Хрести́в же і Стефа́нів дім; а чи хрести́в ще кого́, не зна́ю.

17Бо Христо́с посла́в мене́ не хрести́ти, а благовісти́ти, і не в прему́дрості сло́ва, щоб не скасува́ти хреста́ Христо́вого.

зач. 12518Бо сло́во про хрест для тих, хто ги́не, безу́мство є, а для нас, хто спаса́ємось, – си́ла Бо́жа.

Первомч. Діян. 6:8–7:5,47–60 Діяння святих апостолів

зач. 176:8А Стефа́н, спо́внений ві́ри і си́ли, твори́в вели́кі чудеса́ і знаме́ння в наро́ді.

9Де́хто з так зва́ної синаго́ги ліберти́нців і кирине́йців і олександрі́йців та де́які з Кілікі́ї і Асі́ї спереча́лися зі Стефа́ном;

10та не могли́ протистоя́ти му́дрості і Ду́хові, Яки́м він говори́в.

11Тоді́ вони́ намо́вили де́кого сказа́ти: ми чу́ли, як він говори́в хулу́ на Мойсе́я і на Бо́га.

12І підбу́рили наро́д і старі́йшин і кни́жників і, напа́вши, схопи́ли його́ і привели́ в синедріо́н.

13І поста́вили лжесві́дків, які́ говори́ли: цей чолові́к не перестає́ говори́ти хулу́ на це святе́ мі́сце і на зако́н.

14Бо ми чу́ли, як він каза́в, що Іісу́с Назоре́й зруйну́є це мі́сце і змі́нить зви́чаї, пере́дані нам Мойсе́єм.

15І всі, хто сиді́в у синедріо́ні, ди́влячись на ньо́го, ба́чили лице́ його́, як лице́ А́нгела.

7:1Тоді́ сказа́в первосвяще́нник: чи спра́вді це так?

2Він же сказа́в: мужі́ бра́ття і отці́! послу́хайте. Бог сла́ви яви́вся отцю́ на́шому Авраа́мові у Месопота́мії, до пересе́лення його́ в Харра́н,

3і сказа́в йому́: ви́йди із землі́ твоє́ї, і з ро́ду твого́, і з до́му ба́тька твого́ і йди в зе́млю, яку́ покажу́ тобі́.

4Тоді́ він ви́йшов із землі́ Халде́йської і осели́вся в Харра́ні; а зві́дти, пі́сля сме́рті ба́тька його́, пересели́в його́ Бог у цю зе́млю, в які́й ви ни́ні живете́.

5І не дав йому́ на ній спа́дщини ані́ на стопу́ ноги́, а обіця́в да́ти її́ у володі́ння йому́ і пі́сля ньо́го пото́мству його́, хоч у ньо́го ще не було́ діте́й.

47Соломо́н же збудува́в Йому́ дім.

48Але́ Всеви́шній живе́ не в рукотво́рних хра́мах, як гово́рить проро́к:

49не́бо – престо́л Мій, і земля́ – підні́жжя ніг Мої́х. Яки́й дім збуду́єте Мені́, гово́рить Госпо́дь, або́ яке́ мі́сце для спо́кою Мого́?

50Чи не Моя́ рука́ сотвори́ла все це?.

51Жорстокосе́рдні! лю́ди з необрі́заним се́рцем та ву́хами! ви завжди́ проти́витесь Ду́хові Свято́му, як отці́ ва́ші, так і ви.

52Кого́ із проро́ків не гна́ли отці́ ва́ші? Вони́ повбива́ли прові́сників прише́стя Пра́ведника, зра́дниками та вби́вцями Котро́го ни́ні ста́ли ви, –

53ви, які́ прийняли́ зако́н при служі́нні А́нгелів і не зберегли́.

54Слу́хаючи це, вони́ розлютува́лися в серця́х свої́х і скрегота́ли на ньо́го зуба́ми.

55А Стефа́н, спо́внений Ду́ха Свято́го, гля́нувши на не́бо, поба́чив сла́ву Бо́жу й Іісу́са, Яки́й стоя́в право́руч Бо́га,

56і сказа́в: ось, я ба́чу небеса́, що розкри́лись, і Си́на Людсько́го, Яки́й стої́ть право́руч Бо́га.

57Вони́ ж, закрича́вши го́лосно, позатуля́ли ву́ха свої́ і односта́йно ки́нулись на ньо́го,

58і, ви́вівши за мі́сто, ста́ли побива́ти його́ камі́нням. Сві́дки ж покла́ли свої́ оде́жі бі́ля ніг юнака́, на ім’я́ Савл,

59і побива́ли камі́нням Стефа́на, яки́й моли́вся і говори́в: Го́споди Іісу́се! прийми́ дух мій.

60І, преклони́вши колі́на, ви́кликнув го́лосно: Го́споди! не вміни́ їм гріха́ цього́. І, сказа́вши це, упоко́ївся.

Євангеліє

Мф. 14:14–22 Євангеліє від Матфея

зач. 5814І, ви́йшовши, Іісу́с поба́чив бага́то люде́й, змилосе́рдився над ни́ми, і зціли́в неду́жих ї́хніх.

15Як наста́в ве́чір, підійшли́ до Ньо́го у́чні Його́ і ка́жуть: мі́сце тут пусти́нне і час уже́ пі́зній; відпусти́ люде́й, хай пі́дуть у се́лища і ку́плять собі́ ї́жу.

16Іісу́с же сказа́в їм, не тре́ба їм іти́, ви да́йте їм ї́сти.

17Вони́ ж ка́жуть Йому́: у нас тут ті́льки п’ять хлібі́в і дві риби́ни.

18Він сказа́в: принесі́ть їх Мені́ сюди́.

19І звелі́в наро́дові сі́сти на траву́ і, взя́вши п’ять хлібі́в і дві риби́ни, підня́в о́чі на не́бо, благослови́в, переломи́в і дав у́чням хліби́, а у́чні – наро́дові.

20І ї́ли всі і наси́тились; і набра́ли кускі́в, що зали́шились, двана́дцять по́вних ко́шиків;

21а тих, що ї́ли, було́ бли́зько п’яти́ ти́сяч чолові́к, крім жіно́к та діте́й.

зач. 5922І за́раз же звелі́в Іісу́с у́чням Свої́м сі́сти в чо́вен і відпра́витись рані́ш Ньо́го на той бік, по́ки Він відпу́стить наро́д.

Первомч. Мф. 21:33–42 Євангеліє від Матфея

зач. 8733Ви́слухайте і́ншу при́тчу. Був оди́н госпо́дар до́му, котри́й посади́в виногра́дник і обні́с його́ огоро́жею, ви́копав в ньо́му виності́к, збудува́в ба́шту і, відда́вши його́ виногра́дарям, відлучи́вся.

34Коли́ ж набли́зився час плоді́в, він посла́в свої́х слуг до виногра́дарів взя́ти свої́ плоди́;

35виногра́дарі, схопи́вши слу́г його́, одного́ поби́ли, дру́гого вби́ли, а і́ншого поби́ли камі́нням.

36Зно́ву посла́в він і́нших слуг, бі́льше, ніж споча́тку; і з ни́ми вчини́ли так са́мо.

37Наоста́нок посла́в він до них свого́ си́на, ка́жучи: посоро́мляться си́на мого́.

38Але́ виногра́дарі, поба́чивши си́на, сказа́ли оди́н о́дному: це спадкоє́мець; ході́мо уб’є́мо його́ і заволоді́ємо спа́дщиною його́.

39І, схопи́вши його́, ви́вели геть з виногра́дника і вби́ли.

40О́тже, ко́ли при́йде госпо́дар виногра́дника, що він зро́бить з ци́ми виногра́дарями?

41Гово́рять Йому́: злочи́нців цих відда́сть злій сме́рті, а виногра́дник відда́сть і́ншим виногра́дарям, які́ бу́дуть віддава́ти йому́ плоди́ у свій час.

42Іісу́с гово́рить їм: невже́ ви ніко́ли не чита́ли в Писа́нні: ка́мінь, який відки́нули будівни́чі, той сами́й став нарі́жним? Це від Го́спода, і є ди́вне в оча́х на́ших?.