Читання днянеділя
На утрені
Ін. 21:1–14 Євангеліє від Іоанна
зач. 661Пі́сля то́го зно́ву яви́вся Іісу́с у́чням Свої́м бі́ля мо́ря Тиверіа́дського. Яви́вся ж так:
2були́ ра́зом Си́мон Петро́, і Фома́, на́званий Близню́к, і Нафана́їл з Ка́ни Галіле́йської, і сини́ Зеведе́єві, і дво́є і́нших з у́чнів Його́.
3Си́мон Петро́ гово́рить їм: йду лови́ти ри́бу. Ка́жуть йому́: йдемо́ і ми з тобо́ю. Пішли́ і відра́зу ввійшли́ в чо́вен, і не впійма́ли в ту ніч нічо́го.
4А коли́ вже наста́в ра́нок, Іісу́с стоя́в на бе́резі; але́ у́чні не впізна́ли, що це Іісу́с.
5Іісу́с гово́рить їм: ді́ти! чи є у вас яка́ ї́жа? Вони́ відповіли́ Йому́: нема́.
6Він же сказа́в їм: заки́ньте сі́ті з пра́вого бо́ку човна́ і впійма́єте. Вони́ заки́нули, і вже не могли́ ви́тягти сі́ті че́рез вели́ку кі́лькість ри́би.
7Тоді́ у́чень, котро́го люби́в Іісу́с, гово́рить Петро́ві: це Госпо́дь. Си́мон же Петро́, почу́вши, що це Госпо́дь, підпереза́вся оде́жею (бо він був наги́й) і ки́нувся в мо́ре.
8А і́нші у́чні припливли́ човно́м (бо недале́ко були́ від землі́, лі́ктів бли́зько двохсо́т) і тягли́ сіть з ри́бою.
9А коли́ вийшли́ на зе́млю, ба́чать розкла́дене во́гнище, і на ньо́му ри́бу і хліб.
10Іісу́с гово́рить їм: принесі́ть ри́би, яку́ ви тепе́р впійма́ли.
11Си́мон Петро́ пішо́в і ви́тяг на зе́млю сіть, напо́внену вели́кими ри́бами, яки́х було́ сто п’ятдеся́т три; і від тако́ї кі́лькості ри́би не прорва́лася сіть.
12Іісу́с гово́рить їм: підхо́дьте, обі́дайте. Ніхто́ ж з у́чнів не смів спита́ти Його́: хто Ти? зна́ючи, що це Госпо́дь.
13Іісу́с підхо́дить, бере́ хліб і дає їм, тако́ж і ри́бу.
14Це вже втре́тє яви́вся Іісу́с у́чням Свої́м по воскресі́нні Своє́му з ме́ртвих.
На літургії
Апостол
Гал. 2:16–20 Послання до Галатів
зач. 20316одна́к, коли́ ж дізна́лися, що люди́на опра́вдується не діла́ми зако́ну, а ті́льки ві́рою в Іісу́са Христа́, і ми уві́рували в Христа́ Іісу́са, щоб ви́правдатися ві́рою в Христа́, а не діла́ми зако́ну; бо діла́ми зако́ну не ви́правдається нія́ка плоть.
17Якщо́ ж, шука́ючи ви́правдання у Христі́, ми і самі́ ви́явилися грі́шниками, то невже́ Христо́с є служи́тель гріха́? Аж нія́к!
18Бо якщо́ я зно́ву буду́ю те, що зруйнува́в, то сам себе́ роблю́ злочи́нцем.
19Зако́ном я вмер для зако́ну, щоб жи́ти для Бо́га. Я співрозп’я́вся Христо́ві,
20і вже не я живу́, а живе́ в мені́ Христо́с. А що ни́ні живу́ в пло́ті, то ві́рою живу́ в Си́на Бо́жого, Котри́й полюби́в мене́ і відда́в Себе́ за ме́не.
Свв. отцям Євр. 13:7–16 Послання до Євреїв
зач. 3347Пам’ята́йте наста́вників ва́ших, котрі́ пропові́дували вам сло́во Бо́же, і, ди́влячись на кончи́ну життя́ ї́хнього, наслі́дуйте ві́ру їх.
8Іісу́с Христо́с учо́ра і сього́дні і наві́ки Той же.
9Вче́ннями рі́зними й чужи́ми не захо́плюйтесь; бо до́бре благода́ттю змі́цнювати серця́, а не стра́вами, від яки́х не оде́ржали ко́ристі ті, що займа́лися ни́ми.
10Ми ма́ємо жерто́вник, від яко́го не ма́ють пра́ва спожива́ти ті, що слу́жать скі́нії.
11Так як тіла́ твари́н, кров яки́х для очи́щення гріха́ вно́сить первосвяще́нник у святи́лище, спа́люються за ста́ном, –
12то і Іісу́с, щоб освяти́ти люде́й Кро́в’ю Своє́ю, постражда́в по́за воро́тами.
13Ото́ж ви́йдемо до Ньо́го за стан, несучи́ Його́ нару́гу;
14бо не ма́ємо тут пості́йного мі́ста, але́ шука́ємо майбу́тнього.
15Ото́ж бу́демо че́рез Ньо́го безуста́нно прино́сити Бо́гові же́ртву хвали́, то́бто плід уст, що прославля́ють ім’я́ Його́.
16Не забува́йте та́кож доброді́йності і спілкува́ння, бо такі́ же́ртви благоуго́дні Бо́гу.
Євангеліє
Лк. 7:11–16 Євангеліє від Луки
зач. 3011Пі́сля цього́ Іісу́с пішо́в до мі́ста, що зве́ться Наї́н; і з Ним йшло бага́то у́чнів Його́ і бе́зліч наро́ду.
12Коли́ ж Він підійшо́в до ворі́т мі́ста, якра́з вино́сили поме́рлого, єди́ного си́на у ма́тері, а вона́ була́ вдова́; і чима́ло наро́ду йшло з нею з мі́ста.
13Поба́чивши її́, Госпо́дь змилосе́рдився над не́ю і сказа́в їй: не плач.
14І, підійшо́вши, доторкну́вся до одра́; ті, що несли́, зупини́лися, і Він сказа́в: юна́че! тобі́ кажу́, встань!
15Ме́ртвий, підня́вшись, сів і поча́в говори́ти; і відда́в його́ Іісу́с ма́тері його́.
16І всіх охопи́в страх і сла́вили Бо́га, ка́жучи: вели́кий проро́к з’яви́вся між на́ми, і Бог відві́дав наро́д Свій.
Свв. отцям Ін. 17:1–13 Євангеліє від Іоанна
зач. 561Пі́сля цих слів Іісу́с звів о́чі Свої́ до не́ба і сказа́в: О́тче! прийшо́в час, просла́в Си́на Твого́, щоб і Син Твій просла́вив Тебе́,
2так як Ти дав Йому́ вла́ду над уся́кою пло́ттю, щоб усьо́му, що Ти дав Йому́, дасть Він життя́ ві́чне.
3Це ж є життя́ ві́чне, щоб зна́ли Тебе́, єди́ного і́стинного Бо́га і по́сланого Тобо́ю Іісу́са Христа́.
4Я просла́вив Тебе́ на землі́, зверши́в ді́ло, яке́ Ти доручи́в Мені́ ви́конати.
5І ни́ні просла́в Мене́ Ти, О́тче, в Те́бе Само́го сла́вою, яку́ Я мав у Те́бе рані́ше буття́ сві́ту.
6Я відкри́в ім’я́ Твоє́ лю́дям, котри́х Ти дав Мені́ від сві́ту; вони́ були́ Твої́, і Ти дав їх Мені́, і вони́ зберегли́ сло́во Твоє́.
7Ни́ні зрозумі́ли вони́, що все, що Ти дав Мені́, від Те́бе є,
8бо слова́, які́ Ти дав Мені́, Я переда́в їм, і вони́ прийняли́ і зрозумі́ли і́стинно, що Я зійшо́в від Те́бе, і уві́рували, що Ти посла́в Мене́.
9Я за них молю́: не за весь світ молю́, а за тих, котри́х Ти дав Мені́, тому́ що вони́ Твої́.
10І все Моє́ – Твоє́, і Твоє́ – Моє́; і Я просла́вився в них.
11Я вже не в сві́ті, та вони́ в сві́ті, а Я до Те́бе йду. О́тче Святи́й! збережи́ їх в ім’я́ Твоє́, котри́х Ти дав Мені́, щоб вони́ були́ єди́не, як і Ми.
12Коли́ Я був з ни́ми у сві́ті, Я зберіга́в їх в ім’я́ Твоє́; тих, яки́х Ти дав Мені́, Я збері́г, і ніхто́ з них не заги́нув, крім си́на поги́белі, щоб збуло́ся Писа́ння.
13Ни́ні ж до Те́бе йду, і це говорю́ у сві́ті, щоб вони́ ма́ли в собі́ ра́дість Мою́ по́вну.