Читання днянеділя

На утрені

Ін. 20:11–18 Євангеліє від Іоанна

зач. 6411А Марі́я стоя́ла бі́ля гро́бу і пла́кала, і коли́ пла́кала, нахили́лася до гро́бу,

12і ба́чить двох А́нгелів у бі́лому о́дязі, що сиді́ли оди́н бі́ля голови́ і дру́гий бі́ля ніг, де лежа́ло ті́ло Іісу́сове.

13І вони́ ка́жуть їй: жо́но! що ти пла́чеш? Гово́рить їм: взяли́ Го́спода мого́, і не зна́ю, де покла́ли Його́.

14Сказа́вши це, оберну́лася наза́д і поба́чила Іісу́са, Котри́й стоя́в, але́ не впізна́ла, що це Іісу́с.

15Гово́рить їй Іісу́с: жо́но! що ти пла́чеш? кого́ шука́єш? Вона́, ду́маючи, що це садівни́к, ка́же Йому́: госпо́дарю! якщо́ ти ви́ніс Його́, скажи́ мені́, де ти покла́в Його́, і я візьму́ Його́.

16Іісу́с гово́рить їй: Марі́є! Вона́, оберну́вшись, ка́же Йому́: Раввуні́! – що означа́є: Учи́телю!

17Іісу́с гово́рить їй: не доторка́йся до Ме́не, бо Я ще не зійшо́в до Отця́ Мого́; а йди до браті́в Мої́х і скажи́ їм: іду́ до Отця́ Мого́ і Отця́ ва́шого, і до Бо́га Мого́ і Бо́га ва́шого.

18Марі́я Магдали́на прийшла́ і сповісти́ла у́чням, що ба́чила Го́спода і що Він це сказа́в їй.

На літургії

Апостол

1 Кор. 1:10–18 Перше послання до Коринфян

зач. 12410Блага́ю вас, бра́ття, ім’я́м Го́спода на́шого Іісу́са Христа́, щоб усі́ ви говори́ли одне́ і не було́ між ва́ми розді́лень, а щоб ви з’є́днані були́ в одно́му ду́сі та в одни́х думка́х.

11Бо від дома́шніх Хло́їних ста́ло мені́ відо́мо про вас, бра́ття мої́, що між ва́ми є супере́чки.

12Я розумі́ю те, що у вас гово́рять: я – Па́влів; я – Аполло́сів; я – Ки́фін; а я – Христо́вий.

13Хіба́ ж розділи́вся Христо́с? хіба́ Па́вел розп’я́вся за вас? чи в ім’я́ Па́влове ви хрести́лися?

14Дя́кую Бо́гові, що я ніко́го з вас не хрести́в, крім Крі́спа та Га́ія,

15щоб не сказа́в хто, що я хрести́в у моє́ ім’я́.

16Хрести́в же і Стефа́нів дім; а чи хрести́в ще кого́, не зна́ю.

17Бо Христо́с посла́в мене́ не хрести́ти, а благовісти́ти, і не в прему́дрості сло́ва, щоб не скасува́ти хреста́ Христо́вого.

зач. 12518Бо сло́во про хрест для тих, хто ги́не, безу́мство є, а для нас, хто спаса́ємось, – си́ла Бо́жа.

Свв. отцям Євр. 13:7–16 Послання до Євреїв

зач. 3347Пам’ята́йте наста́вників ва́ших, котрі́ пропові́дували вам сло́во Бо́же, і, ди́влячись на кончи́ну життя́ ї́хнього, наслі́дуйте ві́ру їх.

8Іісу́с Христо́с учо́ра і сього́дні і наві́ки Той же.

9Вче́ннями рі́зними й чужи́ми не захо́плюйтесь; бо до́бре благода́ттю змі́цнювати серця́, а не стра́вами, від яки́х не оде́ржали ко́ристі ті, що займа́лися ни́ми.

10Ми ма́ємо жерто́вник, від яко́го не ма́ють пра́ва спожива́ти ті, що слу́жать скі́нії.

11Так як тіла́ твари́н, кров яки́х для очи́щення гріха́ вно́сить первосвяще́нник у святи́лище, спа́люються за ста́ном, –

12то і Іісу́с, щоб освяти́ти люде́й Кро́в’ю Своє́ю, постражда́в по́за воро́тами.

13Ото́ж ви́йдемо до Ньо́го за стан, несучи́ Його́ нару́гу;

14бо не ма́ємо тут пості́йного мі́ста, але́ шука́ємо майбу́тнього.

15Ото́ж бу́демо че́рез Ньо́го безуста́нно прино́сити Бо́гові же́ртву хвали́, то́бто плід уст, що прославля́ють ім’я́ Його́.

16Не забува́йте та́кож доброді́йності і спілкува́ння, бо такі́ же́ртви благоуго́дні Бо́гу.

Євангеліє

Мф. 14:14–22 Євангеліє від Матфея

зач. 5814І, ви́йшовши, Іісу́с поба́чив бага́то люде́й, змилосе́рдився над ни́ми, і зціли́в неду́жих ї́хніх.

15Як наста́в ве́чір, підійшли́ до Ньо́го у́чні Його́ і ка́жуть: мі́сце тут пусти́нне і час уже́ пі́зній; відпусти́ люде́й, хай пі́дуть у се́лища і ку́плять собі́ ї́жу.

16Іісу́с же сказа́в їм, не тре́ба їм іти́, ви да́йте їм ї́сти.

17Вони́ ж ка́жуть Йому́: у нас тут ті́льки п’ять хлібі́в і дві риби́ни.

18Він сказа́в: принесі́ть їх Мені́ сюди́.

19І звелі́в наро́дові сі́сти на траву́ і, взя́вши п’ять хлібі́в і дві риби́ни, підня́в о́чі на не́бо, благослови́в, переломи́в і дав у́чням хліби́, а у́чні – наро́дові.

20І ї́ли всі і наси́тились; і набра́ли кускі́в, що зали́шились, двана́дцять по́вних ко́шиків;

21а тих, що ї́ли, було́ бли́зько п’яти́ ти́сяч чолові́к, крім жіно́к та діте́й.

зач. 5922І за́раз же звелі́в Іісу́с у́чням Свої́м сі́сти в чо́вен і відпра́витись рані́ш Ньо́го на той бік, по́ки Він відпу́стить наро́д.

Свв. отцям Ін. 17:1–13 Євангеліє від Іоанна

зач. 561Пі́сля цих слів Іісу́с звів о́чі Свої́ до не́ба і сказа́в: О́тче! прийшо́в час, просла́в Си́на Твого́, щоб і Син Твій просла́вив Тебе́,

2так як Ти дав Йому́ вла́ду над уся́кою пло́ттю, щоб усьо́му, що Ти дав Йому́, дасть Він життя́ ві́чне.

3Це ж є життя́ ві́чне, щоб зна́ли Тебе́, єди́ного і́стинного Бо́га і по́сланого Тобо́ю Іісу́са Христа́.

4Я просла́вив Тебе́ на землі́, зверши́в ді́ло, яке́ Ти доручи́в Мені́ ви́конати.

5І ни́ні просла́в Мене́ Ти, О́тче, в Те́бе Само́го сла́вою, яку́ Я мав у Те́бе рані́ше буття́ сві́ту.

6Я відкри́в ім’я́ Твоє́ лю́дям, котри́х Ти дав Мені́ від сві́ту; вони́ були́ Твої́, і Ти дав їх Мені́, і вони́ зберегли́ сло́во Твоє́.

7Ни́ні зрозумі́ли вони́, що все, що Ти дав Мені́, від Те́бе є,

8бо слова́, які́ Ти дав Мені́, Я переда́в їм, і вони́ прийняли́ і зрозумі́ли і́стинно, що Я зійшо́в від Те́бе, і уві́рували, що Ти посла́в Мене́.

9Я за них молю́: не за весь світ молю́, а за тих, котри́х Ти дав Мені́, тому́ що вони́ Твої́.

10І все Моє́ – Твоє́, і Твоє́ – Моє́; і Я просла́вився в них.

11Я вже не в сві́ті, та вони́ в сві́ті, а Я до Те́бе йду. О́тче Святи́й! збережи́ їх в ім’я́ Твоє́, котри́х Ти дав Мені́, щоб вони́ були́ єди́не, як і Ми.

12Коли́ Я був з ни́ми у сві́ті, Я зберіга́в їх в ім’я́ Твоє́; тих, яки́х Ти дав Мені́, Я збері́г, і ніхто́ з них не заги́нув, крім си́на поги́белі, щоб збуло́ся Писа́ння.

13Ни́ні ж до Те́бе йду, і це говорю́ у сві́ті, щоб вони́ ма́ли в собі́ ра́дість Мою́ по́вну.