Читання днясереда
На літургії
Апостол
1 Кор. 2:9–3:8 Перше послання до Коринфян
зач. 1272:9Але́, як напи́сано: Не ба́чило того́ о́ко і ву́хо не чу́ло, і на се́рце люди́ні не прихо́дило те, що Бог приготува́в тим, хто лю́бить Його́.
10Нам же Бог відкри́в це Ду́хом Свої́м; бо Дух все проника́є, і глиби́ни Бо́жі.
11Бо хто з люде́й зна́є, що є в люди́ні, крім ду́ха людсько́го, яки́й живе́ в ній? Так і Бо́жого ніхто́ не зна́є, крім Ду́ха Бо́жого.
12Ми ж прийняли́ не ду́ха сві́ту цього́, а Ду́ха від Бо́га, щоб зна́ти даро́ване нам від Бо́га,
13що і сповіща́ємо не від людсько́ї му́дрості ви́вченими слова́ми, а ви́вченими від Ду́ха Свято́го, духо́вне розми́слюючи з духо́вними.
14Душе́вна люди́на не прийма́є того́, що від Ду́ха Бо́жого, бо вона́ вважа́є це безу́мством; і не мо́же розумі́ти, тому́ що про це тре́ба суди́ти духо́вно.
15Духо́вний же су́дить про все, а про ньо́го ніхто́ не мо́же суди́ти.
16Бо хто пізна́в ро́зум Госпо́дній, щоб міг поясни́ти його́? А ми ма́ємо ро́зум Христо́вий.
3:1І я, бра́ття, не міг з ва́ми говори́ти як з духо́вними, але́ як з плотськи́ми, як з немовля́тами у Христі́.
2Я годува́в вас молоко́м, а не твердо́ю ї́жею, бо ви були́ ще не в си́лах, і за́раз ще не в си́лах,
3бо ви ще плотські́. Якщо́ між ва́ми за́здрощі, супере́чки і незго́ди, то хіба́ ви не плотські́? і чи не за людськи́м зви́чаєм живете́?
4Бо коли́ хтось гово́рить: я – Па́влів, а дру́гий: я – Аполло́сів, то хіба́ не плотські́ ви?
5Хто таки́й Па́вел? хто Аполло́с? Вони́ ті́льки служи́телі, че́рез яки́х ви уві́рували, і до то́го ж, як ко́жному дав Госпо́дь.
6Я насади́в, Аполло́с полива́в, а зрости́в Бог;
7а тому́ і хто наса́джує, і хто полива́є є ніщо́, а все Бог, Котри́й виро́щує.
8Хто ж наса́джує і полива́є є одне́; але́ ко́жний оде́ржить свою́ нагоро́ду за свій труд.
Прмц. 2 Кор. 6:1–10 Друге послання до Коринфян
зач. 1811Ми ж, як співробі́тники, блага́ємо вас, щоб благода́ть Бо́жу ви прийняли́ не ма́рно.
2Бо ска́зано: у сприя́тливий час Я почу́в тебе́ і в день спасі́ння допомі́г тобі́. Ось тепе́р час сприя́тливий, ось тепе́р день спасі́ння.
3Ми ніко́му ні в чо́му не чи́нимо перешко́ди, щоб не було́ обмо́влене служі́ння,
4але́ у всьо́му пока́зуємо себе́ як служи́телі Бо́жі, у вели́кому терпі́нні, в бі́дах і неста́тках, у тісни́х обста́винах,
5під уда́рами, в темни́цях, у вигнання́х, в труда́х, у бді́ннях, в поста́х,
6у чистоті́, в розсу́дливості, у великоду́шності, в бла́гості, в Ду́сі Свято́му, в нелицемі́рній любо́ві,
7в сло́ві і́стини, у си́лі Бо́жій зі збро́єю пра́вди в пра́вій і в лі́вій руці́,
8в че́сті і безче́сті, при дога́нах і похвала́х: нас назива́ють обма́нщиками, але́ ми ві́рні;
9ми невідо́мі, але́ нас впізнаю́ть; нас вважа́ють поме́рлими, але́ ось ми живі́; нас кара́ють, але́ ми не вмира́ємо;
10нас засму́чують, а ми завжди́ раді́ємо; ми бі́дні, але́ багатьо́х збага́чуємо; ми нічо́го не ма́ємо, але́ всім володі́ємо.
Євангеліє
Мф. 13:31–36 Євангеліє від Матфея
зач. 5331Іншу при́тчу запропонува́в Він їм, ка́жучи: Ца́рство Небе́сне поді́бне до гірчи́чного зерна́, яке́ взяв чолові́к і посі́яв на по́лі своє́му,
32яке́, хоч найме́нше від усі́х насіни́н, але́, коли́ ви́росте, бува́є бі́льшим всіх зла́ків і стає́ де́ревом, так що птахи́ небе́сні приліта́ють і хова́ються у гілка́х його́.
33І́ншу при́тчу сказа́в Він їм: Ца́рство Небе́сне поді́бне до заква́ски, яку́ жі́нка взяла́ і покла́ла в три мі́рки бо́рошна, до́ки все не вки́сне.
34Усе́ це говори́в Іісу́с лю́дям при́тчами і без при́тчі не говори́в їм,
35щоб збуло́ся ска́зане че́рез проро́ка, яки́й гово́рить: відкри́ю в при́тчах уста́ Мої́; сповіщу́ сокрове́нне від ство́рення сві́ту.
36Тоді́ Іісу́с, відпусти́вши люде́й, увійшо́в у дім. І, підійшо́вши до Ньо́го, у́чні Його́ сказа́ли: поясни́ нам при́тчу про пле́вели на по́лі.
Прмц. Лк. 7:36–50 Євангеліє від Луки
зач. 3336Оди́н з фарисе́їв проси́в Його́, щоб вкуси́в з ним ї́жі, і Він, прийшо́вши в дім фарисе́я, возлі́г.
37І ось, жі́нка з то́го мі́ста, яка́ була́ грі́шницею, дові́давшись, що Він перебува́є в до́мі фарисе́я, принесла́ алава́строву посу́дину з ми́ром
38і, припа́вши до ніг Його́ зза́ду, пла́чучи, почала́ облива́ти но́ги Його́ слізьми́ і обтира́ти воло́ссям голови́ своє́ї, цілува́ла но́ги Його́ і масти́ла ми́ром.
39Фарисе́й же, що запроси́в Його́, поба́чивши це, сказа́в сам у собі́: якби́ Він був проро́к, то знав би, хто і яка́ жі́нка доторка́ється до Ньо́го, бо вона́ грі́шниця.
40Зверну́вшись до ньо́го, Іісу́с сказа́в: Си́моне! Я ма́ю щось сказа́ти тобі́. Він же гово́рить: кажи́, Вчи́телю.
41Іісу́с сказа́в: у одного́ лихваря́ було́ два боржники́: оди́н ви́нен був п’ятсо́т дина́ріїв, а дру́гий п’ятдеся́т,
42та коли́ вони́ не ма́ли чим відда́ти, він прости́в обо́м. Скажи́ ж, котри́й з них бі́льше полю́бить його́?
43Си́мон відповіда́в: ду́маю, що той, котро́му бі́льше прости́в. Він сказа́в: пра́вильно ти розсуди́в.
44І, поверну́вшись до жі́нки, сказа́в Си́монові: чи ба́чиш цю жі́нку? Я прийшо́в у дім твій, і ти не дав Мені́ води́ на но́ги, а вона́ слізьми́ облила́ но́ги Мої́ і воло́ссям голови́ своє́ї обте́рла;
45ти цілува́ння не дав Мені́, а вона́, відко́ли Я прийшо́в, не перестає́ цілува́ти но́ги Мої́;
46Ти оли́вою не помасти́в голови́ Моє́ї, вона́ ж ми́ром намасти́ла но́ги Мої́.
47А тому́ кажу́ тобі́: проща́ється бага́то гріхі́в її́ за те, що вона́ полюби́ла бага́то, а кому́ ма́ло проща́ється, той ма́ло лю́бить.
48Їй же сказа́в: проща́ються тобі́ гріхи́.
49Ті, що возлежа́ли з Ним, почали́ говори́ти про се́бе: хто Він, що й гріхи́ проща́є?
50Він же сказа́в жі́нці: ві́ра твоя́ спасла́ тебе́, йди з ми́ром.