22 серпня 2028
вівторок · 9 серпня ст. ст.
Апостола Матфія (близько 63). Мч. Антонія Александрійського. Прп. Псоя Єгипетського (IV). Мчч. Юліана, Маркіана, Іоанна, Якова, Олексія, Димитрія, Фотія, Петра, Леонтія, Марії патрикії та інших (730). Свт. Філарета, архієп. Чернігівського (1866). Прмц. Маргарити (Гунаронуло) (1918). Прп. Антонія (Ноздріна) схиархімандрита (1960). Прославлення прп. Лаврентія Чернігівського (1993).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Апостолу Матфіюглас 3
Тропар, глас 3
Апо́столе святы́й Матфи́е,/ моли́ Ми́лостиваго Бо́га,/ да прегреше́ний оставле́ние// пода́ст душа́м на́шим.
Кондак, глас 4
Светоза́рное, я́ко со́лнце, во весь мир изше́дшее веща́ние твое́/ просвеща́ет язы́ческую Це́рковь благода́тию,// чудоно́сче Матфи́е апо́столе.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мк. 1:16-22)
Господь навчав у синагозі Капернаумській, і всі дивувалися Його вченню: "бо Він навчав їх як той, хто має владу, а не як книжники" (Мк. 1:22). Ця влада — не тон повелительний, а сила впливу на душі й серця. Слово Його проходило всередину і в'язало совісті людські, вказуючи, що все так є, як Він говорив. Таким і завжди є слово, просякнуте силою Божественною, слово від Духа, або слово помазане. Таке воно було і у святих апостолів, і після них у всіх впливових учителів, які говорили не від вченості, а від того, як Дух давав їм провіщати. Це дар Божий, що здобувається, однак, трудами не над одним дослідженням істини, а більше над сердечним і життєвим засвоєнням її. Де це здійсниться, там слово просякнуте переконливістю, тому що переходить від серця до серця; тут і влада слова над душами. Книжникам, які говорять і пишуть від вченості, не дається така сила, бо вони говорять від голови і в голову пересипають своє міркування. У голові ж немає життя, а тільки верхівка його. Життя — у серці, і тільки те, що виходить із серця, може впливати на потоки життя.
Ще 2 думки
(Мк. 1:23-28)
Біс славив Спасителя, а Спаситель сказав йому: "замовкни і вийди" (Мк. 1:25). Біси ніколи нічого не говорять і не роблять із доброю метою: завжди в них щось зле на думці. Так було і тут. Господь, не викриваючи підступів їхніх, одним словом припинив: "замовкни і вийди". Не хотів Він довго вести мову з лукавим духом. Тут нам урок. Мало-мало що гарненьке вдасться комусь зробити, одразу підсідає біс і починає сурмити у вуха: ти такий і такий. Не слухай і не входь у розмову з цим улесливим, а одразу навідріз скажи: "замовкни і вийди"; і слід його проведи зітханням і докором собі, і місце його окади скорботною молитвою. Він хоче породити зарозумілість і самопочуття, і з них потім роздмухати самовихваляння і марнославство, — всі такі помисли і почуття, які в духовному житті те саме, що злодії в життєвому побуті. Як ці, забравшись у дім, оббирають добро хазяйське, так і ті своїм укоріненням у душі все добре в ній нищать і геть викидають, так що нічого вже не залишається, за що потім похвалив би Господь.
(Лк. 9:1-6)
«І послав їх (святих апостолів) проповідувати Царство Боже» (Лк. 9:2). Цього разу тільки по Палестині, а потім і по всьому світу. Проповідь, розпочата тоді, не припиняється досі. Щодня чуємо ми передане святими апостолами від імені Господа у Святому Євангелії та посланнях апостольських. Час не робить різниці: ми чуємо святих апостолів і Самого Господа так, наче б вони були перед нами, і сила, що діяла в них, діє досі в Церкві Божій. Ні в чому і нікого з віруючих не позбавляє Господь: що мали перші, те мають і останні. Віра завжди так містила це і містить. Але прийшла зарозумілість* і розділила між теперішнім і первинним. Зарозумілості здалася тут прірва велика, голова запаморочилася, очі затьмарилися, і Господь зі святими апостолами занурилися в неї в темряву, яка здається їй непроникною. І по заслузі їй: нехай пожинає плоди свого сіяння; в ній один тільки крах духу. Що вона точно загрузла в темряві й не бачить світла, зізнання в цьому не можна не визнавати щирим — але хто винен? Зарозумілість сама себе отуманила і продовжує туманити. Досі нічого ще не сказала вона такого, через що можна було б слова Письма новозавітного не вважати істинним словом святих апостолів і Самого Господа. Тільки безустанно волає: «Я не бачу, я не бачу». — Віримо, віримо, що не бачиш! Але перестань випускати з себе туман — атмосфера біля тебе провітриться, світло Боже тоді, можливо, покажеться і побачиш що-небудь. — «Але ж це те саме, що перестати мені бути мною». — Яка біда! Ну, перестань; іншим спокійніше буде. — «Ні, не можна. Мені визначено бути до кінця віку, "щоб виявилися вмілі"».
*Святитель Феофан часто використовує слово «суемудрие», передане тут як «зарозумілість», коли має на увазі людей, які більше довіряють своїй розумності, ніж Божому Слову.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter





