6 серпня 2028
неділя · 24 липня ст. ст.
Мц. Христини (близько 300). Блгвв. кнн. страстотерпців Бориса і Гліба, у Святому Хрещенні Романа і Давида (1015). Прп. Полікарпа, архімандрита Печерського, в Ближніх печерах (1182). Преподобномучеників Мгарських: Амвросія ігумена, Аркадія, Іоанникія, Іони, Іосифа, Никанора, Афанасія, Феофана, Серапіона, Никострата ієромонахів, Іуліана ієродиякона, Іоанникія, Германа, Назарія, Парфенія, Патапія і Доримедонта (1919). Сщмч. Алфея Корбанського диякона (1937); свв. Миколая Понгільського (1942) та Іоанна Калініна (1951) сповв., пресвітерів. Прославлення свт. Георгія, архієп. Могилівського (1993). Знайдення мощей прп. Далмата Ісетського (1994).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Неділіглас 8
Тропар, глас 8
С высоты́ снизше́л еси́, Благоутро́бне,/ погребе́ние прия́л еси́ тридне́вное,/ да на́с свободи́ши страсте́й,// Животе́ и воскресе́ние на́ше. Го́споди, сла́ва Тебе́.
Кондак, глас 8
Воскре́с из гро́ба, уме́ршия воздви́гл еси́,/ и Ада́ма воскреси́л еси́,/ и Е́ва лику́ет во Твое́м воскресе́нии,/ и мирсти́и концы́ торжеству́ют// е́же из ме́ртвых воста́нием Твои́м, Многоми́лостиве.
Святим Борису і Глібуглас 2
Тропар, глас 2
Правди́вая страстоте́рпца/ и и́стинная Ева́нгелия Христо́ва послу́шателя,/ целому́дренный Рома́не с незло́бивым Дави́дом,/ не сопроти́в ста́ста врагу́ су́щу бра́ту,/ убива́ющему телеса́ ва́ша,/ душа́м же косну́тися не могу́щу./ Да пла́чется у́бо злый властолю́бец,/ вы же ра́дующеся с ли́ки А́нгельскими,/ предстоя́ще Святе́й Тро́ице,/ моли́теся о держа́ве сро́дников ва́ших, богоуго́дней бы́ти,// и спасти́ся душам нашим.
Кондак, глас 3
Возсия́ днесь пресла́вная па́мять ва́ша,/ благоро́днии страстоте́рпцы Христо́вы, Рома́не и Дави́де,/ созыва́ющи нас к похвале́нию Христа́ Бо́га на́шего./ Тем притека́юще к ра́це моще́й ва́ших,/ исцеле́ния дар прие́млем моли́твами ва́шими, святи́и:// вы бо боже́ственнии вра́чеве есте́.
Преподобному Полікарпу Печерськомуглас 4
Тропар, глас 4
Тезоимени́т зва́нию твоему́,/ я́ко многопло́дное дре́во,/ насажде́н сый во оби́тели Бо́жия Ма́тере,/ мно́гая и чу́дная тща́нием твои́м исправле́ния показа́вый,/ му́дре Полика́рпе,/ моли́ Христа́ Бо́га о нас,// я́ко да и мы, мно́гия плоды́ доброде́телей Ему́ прине́сше, спасе́мся.
Кондак, глас 8
Я́ко преподо́бным Пече́рским совсе́льника/ и жити́й их в себе́ де́лом и писа́нием изобрази́теля нело́жна,/ вку́пе же сла́вы Небе́сныя с те́ми о́бщника я́вльшагося,/ прииди́те, ве́рнии, пе́сньми свяще́нными преподо́бнаго Полика́рпа ублажи́м, зову́ще:// ра́дуйся, архимандри́тов Пече́рских похвало́.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Господь мій і Бог мій!" — вигукнув св. апостол Фома (Ін. 20:28). Чи відчуваєте, з якою силою вхопився він за Господа і як міцно тримає Його? Не міцніше тримає потопаючий дошку, на якій сподівається бути врятованим від утоплення. Додамо, що хто не має таким Господа для себе і себе у відношенні до Господа, той ще не вірує в Господа, як слід.
Ми кажемо: "Господь Спаситель", — маючи на увазі, що Він Спаситель усіх, а цей каже: "Господь Спаситель мій". Хто каже: "мій Спаситель", той відчуває своє спасіння, що виходить від Нього. Відчуттю ж спасіння суміжне відчуття пагуби, з якої витягнув спасенного Спаситель. Відчуття пагуби за природою життєлюбної людини, яка знає, що не може вона сама себе спасти, змушує шукати Спасителя. Коли знайде Його і відчує силу спасіння, що від Нього виходить, хапається за Нього міцно і відірватися від Нього не захоче, хоч би позбавляли її за це самого життя.
Такого роду події в духовному житті християнина не уявляються тільки розумом, а переживаються на ділі. Потім, як віра його, так і поєднання з Христом стають міцні, як життя або смерть. Такий тільки щиро гукає: "хто мене розлучить!" (Рим. 8:35).
Ще 4 думки
Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7:36-39).
Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. За те і сказано було про неї: "прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато" (Лк. 7:47).
О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: "Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього". Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого роби все можливе для нужденних — і будеш робити для Бога.
(Лк. 7:36-50)
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: "якби Він був пророком..." (Лк. 7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом розум наш чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.
За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона. Від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах як доброго господаря не відбулося жодної зміни. Але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.
(Мф. 14:22-34)
Святий апостол Петро з дозволу Господнього сходить з корабля і йде по воді; потім піддається руху страху і починає тонути. Те, що він зважився на таку надзвичайну справу, сподіваючись на Господа, не становить нічого гідного докору, бо інакше Господь не дозволив би йому того; гідне докору те, що він не витримав першого ладу душевного. Його сповнило натхненне уповання на Господа, що Він усе може, і це дало йому відвагу довіритися хвилям. Зроблено вже кілька кроків цим новим шляхом: належало тільки міцніше стати в надії, дивлячись на Господа, Який поруч, і на досвід ходіння Його силою, а він вдався до людських роздумів: "вітер сильний, хвилі великі, а вода не тверда"; це й розхитало та ослабило в ньому міць віри й надії. Відірвався він з цієї причини від руки Господа і, залишившись відданим дії законів природи, почав тонути. Господь дорікнув йому: "маловірний, навіщо ти засумнівався?" (Мф. 14:31), показуючи, що в цьому вся причина біди. Ось урок усім, які роблять що-небудь, велике чи мале, на догоду Господу! Зберігати перший лад віри і надії, від яких народжується велика чеснота — терпіння в добродіянні, що служить основою життя богоугодного. Поки зберігаються ці настрої, доти натхнення на труди на розпочатому шляху не відходить і перешкоди, якими б великими вони не були, не помічаються. Коли ж вони ослабнуть, негайно наповнять душу людські міркування про людські способи збереження життя і виконання розпочатих справ. А оскільки ці останні завжди виявляються безсилими, то в душу входить страх — як бути; звідси коливання — чи продовжувати, та, врешті-решт, і зовсім повернення назад. Треба так: почав — тримайся; думки, що бентежать, жени, а будь сміливим в Господі, Який поруч.
(Лк. 21:12-19)
"І зненавидять вас усі за ім'я Моє" (Лк. 21:17). Хто вдихне в себе хоч мало духу світу, той стає холодним до християнства та його вимог. Байдужість ця переходить у ворожість, коли довго в ній залишаються, не оговтуючись, і особливо коли при цьому захоплять звідкись дрібку хибних учень. Дух світу з хибними ученнями — дух, неприязний Христу: він антихристовий; розширення його — розширення ворожого ставлення до християнського сповідання і християнських порядків життя.
Здається, навколо нас діється щось подібне. Поки що ходить усюди тільки зле гарчання; але не дивно, що скоро почнеться і передбачене Господом: "покладуть на вас руки ... і гнатимуть вас ... віддані будете ... і умертвлять вас" (Лк. 21:12,16). Дух антихристовий завжди один; що було спочатку, те буде і тепер, в іншій, можливо, формі, але в тому ж значенні. Як же бути? "Терпінням вашим спасайте душі ваші" (Лк. 21:19). Терпи з твердим словом сповідання істини в устах і в серці.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter








