24 травня 2028
середа · 11 травня ст. ст.
Сщмч. Мокія (близько 295). Рівноапп. Мефодія (885) і Кирила (869), учителів Словенських. Рівноап. Ростислава, князя Великоморавського (870). Прп. Софронія, затворника Печерського, в Дальніх печерах (ХIII). Свт. Никодима, архієп. Сербського (1325). Сщмч. Іосифа, митр. Астраханського (1671). Сщмч. Михаїла Бєлороссова пресвітера (1920). Сщмч. Олександра (Петровського), архієп. Харківського (1940).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Рівноапостольним Мефодію і Кирилуглас 4
Тропар, глас 4
Я́ко апо́столом единонра́внии/ и слове́нских стран учи́телие,/ Кири́лле и Мефо́дие Богому́дрии,/ Влады́ку всех моли́те,/ вся язы́ки слове́нския утверди́ти в Правосла́вии и единомы́слии,/ умири́ти мир// и спасти́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 3
Свяще́нную дво́ицу просвети́телей на́ших почти́м,/ Боже́ственных писа́ний преложе́нием исто́чник Богопозна́ния нам источи́вших,/ из него́же да́же додне́сь неоску́дно почерпа́юще,/ ублажа́ем вас, Кири́лле и Мефо́дие,/ Престо́лу Вы́шняго предстоя́щих// и те́пле моля́щихся о душа́х на́ших.
Преподобному Софронію Печерськомуглас 1
Тропар, глас 1
Простра́нна пути́, веду́ща в па́губу,/ блаже́нне Софро́ние, угонза́я,/ затвори́лся еси́ в те́мне ме́сте пеще́рнем,/ иде́же день и нощь в моли́твах, и слеза́х,/ и в ручно́м де́ле подвиза́яся,/ обре́л еси́ ве́чный живо́т и наслажде́ние.
Кондак, глас 4
Яви́лся еси́ дре́вним отце́м ревни́тель,/ в те́мней пеще́ре све́тлым житие́м я́сно просия́в,/ и озари́л еси́ сердца́ пою́щих тя, Богому́дре о́тче Софро́ние.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Господи, хто повірив почутому від нас?" (Іс. 53:1), так скаржиться, дивуючись, пророк Ісая. Доречно і нині закликати: хто нині щиро вірує слову Твоєму, Господи? Майже всі розхиталися. Язик у дуже багатьох ще мовчить про віру; але серця рідко які не ухилилися в інший бік.
Що за причина? Став відчуватися інтерес до невір'я; розвинулася потреба невір'я, для прикриття інтересів серця, незгодних із вірою. Тут — корінь зла. Не розум противник віри, а розбещене серце. Розум тут тільки тим винен, що підкоряється серцю і приймається міркувати не за засадами істини, а за бажаннями серця. При цьому сильні аргументи за істину здаються йому нікчемними, а дещиця якась проти неї виростає з гору; і, взагалі, у сферу розуму вноситься сум'яття, що засліплює розум. Він не бачить, та й не може бачити, хоч і не пояснюй йому.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter