16 травня 2028
вівторок · 3 травня ст. ст.
Мчч. Тимофія і Маври (близько 286). Прп. Петра чудотворця, єп. Аргоського (Х). Прп. Феодосія, ігумена Києво-Печерського (1074). Свт. Феофана Перифеорійського (після 1353). Прпп. Іуліанії (1393) та Євпраксії (1394) Московських. Сщмч. Миколая Беневоленського пресвітера (1941). Ікон Божої Матері: «Успіння» Києво-Печерської, принесеної з Царгорода (1073), Печерської (із предстоящими Антонієм і Феодосієм) (1085) і Свенської (Печерської) (1288).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобному Феодосію Печерськомуглас 8
Тропар, глас 8
Возвы́сився на доброде́тель,/ измла́да возлюби́в мона́шеское житие́,/ к жела́нию до́блественне дости́г, всели́лся еси́ в пеще́ру/ и, украси́в житие́ твое́ поще́нием и све́тлостию,/ в моли́твах, я́ко безпло́тен, пребыва́л еси́,/ в Русстей земли́, я́ко све́тлое свети́ло, просия́в, о́тче Феодо́сие,/ моли́ Христа́ Бога́ спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 3
Звезду́ Русскую днесь почти́м,/ от восто́ка возсия́вшую и на за́пад прише́дшую,/ всю бо страну́ сию́ чудесы́ и добро́тою обогати́вшу и вся ны/ соде́янием и благода́тию мона́шескаго уста́ва,/ блаже́ннаго Феодо́сия.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Іудеї розсердилися на Господа за викриття і "взяли каміння, щоб кинути на Нього" (Ін. 8:59). Але Господь "пройшов посеред них і пішов далі" (Ін. 8:59). Господу нічого не зробили, а себе погубили, бо наслідком їхнього невір'я був страшний вирок Господа: "ось, залишається дім ваш порожній" (Мф. 23:38; Лк. 13:35), і ще: "підемо звідси". І перейшов Господь в інше місце і обрав інші народи в оселю Собі, замість улюбленого Ізраїлю.
Ось і тепер, нікчемні люди в самозакоханості гордого розуму, що не вміщає істини Христової, беруть каміння опору Господу і кидають у Нього. Йому-то вони не шкодять, тому що Він все ж таки Господь, і істина Його — непорушна істина, а себе гублять. Господь повз них проходить, залишаючи таких людей їхньому власному пустому розуму, який і крутить їх, як вихор слабкі порошинки. Але коли цілий народ захоплюється мудруванням хибним, то весь народ віддається, подібно до іудеїв, своїй долі. Розумійте, народи, і підкоряйтеся Господу!
Ще 2 думки
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter