14 січня 2028

(Мк. 12:1-12)
У притчі про виноградник зображено Церкву старозавітну і Боже про неї піклування. Новозавітна Церква успадкувала старозавітну, тому й до неї може стосуватися притча ця, а оскільки кожен християнин теж церква Бога живого, то й до нього. Останнє тлумачення для нас найпотрібніше. Що тут виноградник? Душа, що отримала відпущення гріхів, благодать відродження, дар Святого Духа, як запоруку спадщини вічного Царства, слово Боже, святі таїнства, ангела-хранителя. Хто виноградарі? Свідомість і свобода. Вони отримують дари і дають зобов'язання обробляти їх і приносити плоди Господу. Хто несправні виноградарі? Ті, які перевагами християнськими хочуть користуватися і користуються, скільки це доречно в зовнішньому порядку життя, а гідних Господу плодів духовних не приносять. Хто посланці від Господа? Совість зі страхом Божим, слово Боже, вчителі та пастирі, якими хоче Господь напоумити несправних. Ті, хто не бажає виправитися, не слухають їх; інші женуть їх і намагаються заглушити їхній голос; інші ж доходять до того, що і проти Самого Господа починають ворогувати, коли віру в Нього відкидають у різних видах. Кінець: "злочинці загинуть злою смертю".

Новий рік*. Обрізання Господнє. Свт. Василія Великого
Оскільки Новий рік є початком днів літа, то в день цей належить набрати в душу таких думок, почуттів і настроїв, які могли б, як належить християнину, керувати всім перебігом справ його впродовж року. Це ми негайно знайдемо, щойно візьмемо на думку, чим є новий рік у духовному житті. У духовному житті новий рік є, коли той, хто живе в недбальстві, починає дбати про спасіння і служіння Богу. Бо коли хтось наважується на це, тоді в нього всередині й поза ним усе перебудовується заново і на нових засадах — давнє минає і все стає новим. Якщо в тебе є це — понови; а якщо ні — почни, — і буде в тебе новий рік.

До цього ж підійде і гідне святкування Обрізання Господнього і пам'яті святого Василія Великого. Сутність сказаної зміни полягає в тому, що людина починає з цього моменту жити виключно для Бога на спасіння своє, тоді як раніше жила виключно для себе, готуючи собі погибель. Тут покидає вона колишні звички, всі розваги і все, у чому знаходила задоволення; відсікає пристрасті й пожадливі нахили і приймає справи суворого самозречення. А така зміна є точнісінько тим, чим, за апостолом, має бути обрізання серця, про яке нагадує і до якого зобов'язує нас святкування Обрізання Господнього, і приклад якого представляє в особі своїй святий Василій Великий. Так всі теми, що збираються у свідомості в новий рік, сходяться в одному — внутрішньому оновленні нашому через обрізання серця. Якщо Господь благоволить комусь налаштуватися в новий рік таким чином, тобто не тільки подумати так, а й у життя ввести все це, той найдосконалішим чином по-християнськи відсвяткує Новий рік і приготується до християнського проведення всього року. Наступного нового року, йому треба буде тільки оновити і оживити сприйняте нині.
*За юліанським календарем.

(Лк. 6:17-23)

Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.