23 грудня 2027

(Лк. 21:12-19)
"І зненавидять вас усі за ім'я Моє" (Лк. 21:17). Хто вдихне в себе хоч мало духу світу, той стає холодним до християнства та його вимог. Байдужість ця переходить у ворожість, коли довго в ній залишаються, не оговтуючись, і особливо коли при цьому захоплять звідкись дрібку хибних учень. Дух світу з хибними ученнями — дух, неприязний Христу: він антихристовий; розширення його — розширення ворожого ставлення до християнського сповідання і християнських порядків життя.

Здається, навколо нас діється щось подібне. Поки що ходить усюди тільки зле гарчання; але не дивно, що скоро почнеться і передбачене Господом: "покладуть на вас руки ... і гнатимуть вас ... віддані будете ... і умертвлять вас" (Лк. 21:12,16). Дух антихристовий завжди один; що було спочатку, те буде і тепер, в іншій, можливо, формі, але в тому ж значенні. Як же бути? "Терпінням вашим спасайте душі ваші" (Лк. 21:19). Терпи з твердим словом сповідання істини в устах і в серці.

(Лк. 21:28-33)
"Дивіться ж за собою, щоб ваші серця не обтяжувались об'їданням та пияцтвом і житейськими турботами, і щоб день той не настав для вас несподівано" (Лк. 21:34). "День той", тобто останній день світу або кожного з нас, приходить, як тать, і захоплює, як сітка; тому й наказує Господь: "тому пильнуйте у всякому часі і моліться" (Лк. 21:36). А оскільки ситість і заклопотаність - перші вороги бдіння і молитви, то наперед ще вказано, щоб не допускати себе до обтяження їжею, питвом і печалями житейськими. Хто поїв, попив, повеселився, спати – виспався і знову за те саме, в того якому бути бдінню? Хто і день і ніч зайнятий одним житейським, тому чи до молитви? "Що ж, – скажеш, – робити? Без їжі не можна; і її треба добути. Ось і турбота". – Та Господь не сказав: не працюй, не їж, не пий, а "нехай не обтяжиться серце ваше цим". Руками працюй, а серце тримай вільним; їсти – їж, але не обтяжуй себе їжею; і вина випий, коли потрібно, але не допускай до збурювання голови і серця. Відокрем зовнішнє твоє від внутрішнього і останнє постав справою життя твого, а перше - додатком: там будь увагою і серцем, а тут тільки тілом, руками, ногами й очима: "пильнуйте завжди і моліться", щоб сподобитися безбоязно стати перед Сином Людським. Щоб сподобитися цього, треба тут ще, в житті своєму, стати перед Господом, а для цього один засіб – пильна молитва в серці, що звершується розумом. Хто так налаштується – на того не прийде "день той" несподівано.

(Лк. 21:37-22:8)
Увійшов сатана в Іуду і навчив його, як зрадити Господа: той погодився і зрадив. Увійшов сатана тому, що були відчинені для нього двері. Внутрішнє наше завжди замкнене; Сам Господь стоїть зовні і стукає, щоб відчинили. Чим же воно відчиняється? Співчуттям, схильністю, згодою. У кого все це хилиться на бік сатани, у того він і входить; у кого, навпаки, все це хилиться на бік Господа, у того входить Господь. Що входить сатана, а не Господь, у цьому винна сама людина. Не допускай сатані угодних думок, не співчувай їм, не налаштовуйся за навіюванням їхнім, і не погоджуйся на них, - сатана походить-походить близько, та й відійде: адже йому ні над ким не дано влади. Якщо ж заволодіває він кимось, то тому, що той сам себе віддає йому в рабство. Початок усьому злу - думки. Не допускай поганих думок і назавжди зачиниш тим двері душі твоєї для сатани. А що думки приходять недобрі - що ж робити; без них нікого немає на світі, і гріха тут ніякого немає. Прожени їх, і всьому кінець; знову прийдуть, знову прожени - і так все життя. Коли ж приймеш думки і станеш ними займатися, то не дивно, що і співчуття до них з'явиться; тоді вони стануть ще невідв'язнішими. За співчуттям підуть погані наміри то на ті, то на інші недобрі справи. Невизначені наміри визначаться потім прихильністю до одного якогось; починається вибір, згода і рішучість - ось і гріх усередині! Двері серця відчинені навстіж. Як тільки згода відбувається, вскакує всередину сатана, і починає тиранити. Тоді бідна душа, як невільник або як в'ючна тварина, буває гнана і стомлюється у скоєнні неналежних справ. Не допусти вона поганих думок - нічого б такого не було.

(Еф. 6:10-17)
Апостол одягає християн у всеозброєння Боже. Доречно підійшло це слідом за попереднім уроком. Бо якщо хто, послухавши покликання Божого, сприйняв початок нового життя, за допомогою благодаті Божої, доклавши до того зі свого боку "все старання" (2 Пет. 1:5), то на нього після цього чекає не спочивання на лаврах, а боротьба. Він залишив світ — світ за це почне гнати його; він врятувався від влади диявола — диявол гнатиме слідом за ним і ставитиме йому пастки, щоб збити його з доброго шляху і знову повернути у свою сферу; він зрікся себе, відкинув самість з усією ордою пристрастей, але цей гріх, який живе в нас, не відразу розлучається зі своїм привільним життям у самодогоджанні і щохвилини буде зазіхати під різними приводами знову оселитися всередині тих самих порядків життя, які так багато живили й годували його колись. Три вороги — кожен з незліченним військом — але головнокомандувач — диявол, а найближчі помічники його — біси. Вони всім орудують у гріховному житті, противнику життя духовного. Тому Апостол проти них і озброює християнина, так ніби інших не було зовсім. Каже: "наша боротьба не проти крові й плоті, а проти начальств, проти властей, проти мироправителів темряви цього віку, проти духів злоби піднебесних" (Еф. 6:12). Бо якби не було їх, і битви, можливо, не було б. Так само якщо вони відбиті і переможені, то відбиття і поразка інших нічого вже не варті. Отже, дивись усякий, куди слід спрямовувати стріли або, принаймні, з якого особливо боку слід себе захищати. І захищай! Апостол прописав кілька знарядь, але всі вони сильні лише Господом. Тому досвідчені борці духовні й передали нам: іменем Господа Іісуса бий ворогів.