Священномученик Олексій Введенський, пресвітер
Місяця грудня на 10-й день / червня на 30-й день
Священномученик Олексій народився 16 травня 1890 року в селі Данилово Подільського повіту Московської губернії у родині псаломщика Григорія Введенського. В 1904 році Олексій Григорович закінчив Донське духовне училище, а в 1911-му закінчив Московську духовну семінарію.
У роки навчання в семінарії отець Олексій відвідував ієромонаха Варнаву (Меркулова), а пізніше – старця Іполита, духовника розігнаної братії Свято-Троїцької Сергієвої лаври.
Після закінчення семінарії Олексій Григорович був призначений учителем до школи у селі Левково Дмитрівського повіту Московської губернії.
1912 року він одружився з випускницею Філаретівського єпархіального жіночого училища Оленою Олександрівною Воскресенською. Коли наступного року помер священник у селі Левково, на його місце до Іллінської церкви був висвячений Олексій Введенський.
З приходом безбожної влади почалися гоніння на Православну Церкву. У 1930 році у отця Олексія було відібрано будинок та майно. Разом з дружиною та двома дітьми він перебрався до села Самарівка Болшевського району Московської області. Якийсь час він служив у храмі Різдва Богородиці у селі Костино.
23 червня 1930 року протоієрей Олексій Введенський був призначений настоятелем храму Стрітення Господнього в Новому селі Пушкінського району Московської області. Сім’я оселилася у маленькій церковній хатинці біля храму. Оскільки керувати церковним хором не було кому, Олена Олександрівна стала прислужувати в церкві як регент і псаломщик.
У квітні 1931 року під час Великого посту сільська рада запропонувала отцю Олексію «приступити до пилки лісу для мосту у вільний час від богослужінь». Крім цього, отець Олексій як священнослужитель був обкладений різними податками, котрі важко було платити.
1932 року отець Олексій приїхав вкотре до отця Іполита. Під час розмови він спитав старця: чи не переведуть його на іншу парафію? Старець відповів: «Скільки років служив твій попередник? Сім? Ось і ти сім років послужиш».
27 листопада 1937 року керівники НКВС Московської області Якубович, Булижников і Персиц підписали довідку на арешт отця Олексія. Об одинадцятій годині вечора того ж дня до церкви під’їхала машина. Із неї вийшли троє людей, які попрямували до будиночка священника. Постукали, пред’явили ордер і заарештували отця Олексія. Посадивши священника в машину, співробітники НКВС відвезли його до камери попереднього ув’язнення при районному відділенні міліції у місті Пушкіно.
Вранці Олена Олександрівна разом з молодшим сином Валентином пішла віднести передачу. Стоячи біля тюремних вікон, вона побачила в одному із них отця Олексія, який зумів помахати їй рукою і крикнути: «Бережи Валю».
Незабаром отця Олексія перевели до Таганської в’язниці в Москві. Тут 1 грудня його допитали.
— Ваше ставлення до радянської влади? — спитав слідчий.
— Моє ставлення до радянської влади є лояльним, — відповів отець Олексій.
— Ви слідству кажете неправду. Слідство має в своєму розпорядженні точні дані про те, що ви, будучи вороже налаштованим до радянської влади, серед оточення проводили антирадянську агітацію. Слідство вимагає від вас правдивих свідчень.
— Жодної антирадянської агітації я не вів. У вересні 1937 року я висловлював своє невдоволення радянською владою за те, що я фінансовими органами був обкладений прибутковим податком більше за моїх побратимів, які працюють у церквах міського значення. Про це я говорив у колі близьких мені побратимів по службі, серед населення я про це не говорив.
— Розкажіть слідству про вашу контрреволюційну діяльність.
— Жодної контрреволюційної діяльності я не вів.
Слідчими було допитано двох штатних свідків: священників Михаїла Толузакова і Степана Маркова, які служили в Москві і ніколи не зустрічалися з отцем Олексієм. Вони підписали необхідні свідчення.
7 грудня 1937 року трійка НКВС засудила отця Олексія до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. З етапом ув’язнених він прибув до Самарського табору НКВС. Одного дня з ним був засуджений на такий самий строк ув’язнення священник Феодор Грудаков. Разом вони навчалися в одному класі семінарії, а тепер разом відбували покарання на будівництві Самарської теплоелектроцентралі. За станом здоров’я отець Олексій одразу отримав третю категорію інвалідності.
Із ув’язнення священномученик Олексій надіслав дружині кілька листів. Остання вона отримала 11 грудня, а через деякий час було отримано листа від отця Феодора.
Отець Феодор помер у таборі від непосильної праці та голоду 26 листопада 1940 року і був похований у невідомій могилі. Олена Олександрівна до самої смерті, яка настала в 1965 році, працювала в Стрітенському храмі сторожем і прибиральницею, пекла просфори.