1 грудня 2027

(Лк. 15:1-10)
Притча про вівцю заблукалу і драхму загублену. Яке велике милосердя Господнє до нас, грішних! Залишає всіх справних і звертається до несправних, щоб їх виправити; шукає їх і, коли знаходить, Сам радіє і скликає все небо радіти з Ним. Як же це шукає? Хіба Він не знає, де ми, коли відступили від Нього? Знає і бачить усе, але якби справа була тільки за тим, щоб узяти і перенести до Своїх, негайно всі грішники знову виявлялися б у своєму чині. Але треба насамперед спонукати до покаяння, щоб навернення і повернення до Господа було вільним, а цього не можна зробити велінням або якимось зовнішнім розпорядженням. Шукання Господом грішника полягає в тому, щоб скерувати його до покаяння. Все навколо нього розташовує Він так, щоб грішник схаменувся і, побачивши безодню, в яку прямує, повернувся назад. Сюди спрямовані всі обставини життя, всі зустрічі з хвилинами смутку і радості, навіть слова і погляди. І внутрішні впливи Божі через совість та інші правильні почуття, що лежать у серці, ніколи не припиняються. Скільки робиться для навернення грішників на шлях чесноти, а грішники все залишаються грішниками!.. Морок наводить ворог, і їм думається, що все гаразд, минеться; а якщо і з'являються тривоги, то кажуть: "завтра кину", і залишаються в колишньому стані. Так минає день за днем; байдужість до свого спасіння зростає і зростає. Ще трохи, і вона перейде вже в запеклість у гріху. Чи прийде тоді навернення — хто знає?