11 листопада 2027

(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.

Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.

Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.

(Лк. 11:14-23)

«Коли сильний, озброївшись, стереже свій дім, тоді майно його в безпеці; коли ж сильніший за нього нападе на нього і переможе його, тоді візьме всю зброю його, на яку він покладався, і здобич свою розділить» (Лк. 11:21-22). Це іносказання пояснює, як Господом розорюється влада бісівська над душами. Поки душа у гріху, нею володіє дух злий, хоч і не завжди явно показує те. Він сильніший за душу, тому і не боїться повстання з її боку, володарює і тиранить над нею без спротиву. Але коли Господь приходить у душу, приваблений вірою і покаянням, тоді розриває всі пута сатанинські, виганяє біса та позбавляє його будь-якої влади над душею такого. І, поки працює душа та Господеві, біси не можуть запанувати над нею, бо вона сильна Господом, сильнішим за них. Коли ж душа сплохує і відхитнеться від Господа, біс знову нападає і бере гору, і буває їй, бідолашній, гірше, ніж раніше. Це загальний невидимий порядок явищ у духовному світі. Якби в нас відкрилися розумні очі, ми побачили б всесвітню боротьбу духів з душами: перемагає то одна, то інша сторона, залежно від того, спілкуються душі з Господом вірою, покаянням і ревнуванням про добрі діла чи відстають від Нього нестаранністю, недбалістю та збайдужінням до добра.

(Лк. 11:23-26)

«Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує» (Лк. 11:23). Виходить, що можна цілий вік трудитися і думати, що зібрано багато всілякого добра, а все марно, якщо збиралося не з Господом. Що ж означає збирати з Господом? Трудитися і діяти по вірі в Господа, по заповідях Його, з допомогою благодаті Його, надихаючись обітницями Його, — жити так, щоб духом життя був дух Христовий. Є у свіві дві області — добра і зла, істини і неправди. Тільки добро й істина становлять справжнє надбання, міцне і цінне; але добро й істина тільки від Господа і набуваються лише з Його допомогою. Зрозуміло, що хто не з Господом збирає, той не збере істини і добра, не збере того, що можна назвати справжнім надбанням, міцним і цінним. Такий що не збирав би — все не до пуття, все даремна праця, даремна витрата сил і часу.