...

Священномученик Євгеній Івашко, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця жовтня на 29-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Євгеній Івашко народився 26 серпня 1899 року у сім’ї священника Мінської єпархії Олександра Івашка. 1920 року він закінчив вісім класів Мінської духовної семінарії. З 1 серпня 1920 року до 20 січня 1923 року Євгеній Олександрович був учителем в одній із шкіл Мінської губернії.

У серпні 1922 року він склав перед Мінською єпархіальною комісією іспити, необхідні для отримання сану священника. 1 квітня 1924 року митрополит Мінський Мелхіседек (Паєвський) висвятив його у сан священника до Павловицької церкви Бобруйського повіту. Два роки потому єпископ Бобруйський Філарет (Раменський) перемістив його до Лошницької церкви Борисівського повіту, а 1927 року перевів до Юр’євицької церкви Ігуменського повіту.

1927 року влада заарештувала отця Євгенія і засудила на три роки заслання. Після повернення, 1930 року, він був призначений єпископом Бузулуцьким Сергієм (Нікольським), вікарієм Самарської єпархії, до села Погромне Бузулуцького району.

Влада тим часом будь-якими засобами прагнула закрити і зруйнувати храми. Щойно отець Євгеній почав служити, храм було закрито. Архієпископ Самарський Олександр (Трапіцин) призначив його до храму села Медвецьке того самого району.

19 лютого 1931 року померла дружина священника Антоніна. Отець Євгеній залишився з п’ятирічною дочкою та сином, якому виповнився рік і одинадцять місяців. Священникові стала допомагати у вихованні дітей сестра його матері Марія Адамівна Жуковська.

1932 року єпископ Ржевський Никон (Пурлевський) направив отця Євгенія до села Воскресенське Ржевського району. Того ж року єпископ Муромський Макарій (Звєздов) призначив його до Успенської церкви міста Муром. Тут він прослужив недовго, але навіть коротке його служіння залишило найтепліші спогади в душах парафіян, які під час розлуки висловили йому вдячність.

Місцем нового служіння батюшки став спочатку храм у селі Завидово Оленінського району, а згодом храм у селі Спас-Береза ​​того самого району. Єпархія перебувала тоді у стані безперервної війни з обновленцями. Більшість із них слухняно виконували волю ОДПУ-НКВС і користувалися незмінною підтримкою цих установ. Відпадіння їх від Церкви і моральне розкладання обновленського духовенства відвертали від них парафіян та позбавляли їх підтримки народу. Це не дозволило їм захопити всі храми, а в деяких районах навіть змусило віддати храми православним.

Єпископ Паладій призначив отця Євгенія благочинним. У благочинні гостро стояло питання про відносини з обновленським духовенством. Владика Паладій мав щодо цього чітко сформульоване судження. Він записав його в 1929 році, будучи настоятелем Кізичеського монастиря в Казані, і направив у вигляді листа одному зі священників, коли той вирішив перейти в обновленство. Владика дав переписати цей лист отцю Євгенію, аби полегшити йому боротьбу з обновленцями.

Влітку 1937 року влада під приводом аварійного стану храму вимагала його закриття. Знаючи, яким ударом для селян стали державні побори і позики, вони стверджували, що священник не зможе зібрати необхідних коштів і відремонтувати будівлю. Бачачи, що храму загрожує закриття, отець Євгеній звернувся до парафіян. Він пояснював, що коли вони зараз не дадуть грошей на ремонт храму, то влада його закриє і їм не буде де молитися. У найкоротший строк необхідні кошти були зібрані, і храм вдалося відстояти.

5 жовтня того ж року співробітник Оленінського відділку НКВС склав обвинувальний висновок на священника. На підставі свідчень “чергових свідків” його звинувачували в контрреволюційній діяльності. 22 жовтня священник був заарештований і ув’язнений до в’язниці міста Зубцов. Винним він себе не визнав.

9 листопада, через декілька днів після останнього допиту, Трійка НКВС постановила розстріляти священника. Священномученик Євгеній Івашко був розстріляний 11 листопада 1937 року (за новим стилем).