7 листопада 2027

(Лк. 16:19-31)
Притча про багатія і Лазаря показує, що ті, хто жив не так, як треба, спохватяться, але вже не матимуть можливості виправити своє становище. Очі їхні відкриються, і вони ясно бачитимуть, у чому істина. Згадавши, що на землі багато тих, хто осліп, подібно до них, вони хотіли б, щоб хто-небудь був посланий до них з померлих для запевнення, що жити і розуміти речі треба не інакше, як за вказівкою Одкровення Господнього. Але і в цьому їм відмовлено, тому що Одкровення для тих, хто бажає знати істину, є самодоказовим, а для небажаючих і тих, хто не любить істини, непереконливим буде і саме воскресіння будь-кого з померлих. Почуття цього описаного багатія, напевно, відчувають усі, хто відходить звідси. І отже, за тамтешнім переконанням, яке буде переконанням і всіх нас, єдине для нас керівництво на шляху життя — Одкровення Господнє. Але там уже таке переконання для багатьох буде запізнілим; тут воно краще б стало в пригоді, та не у всіх воно є. Повірмо принаймні свідченням тамтешніх, переносячи себе в їхній стан. Ті, хто перебуває в муках, не стануть брехати; жаліючи нас, вони хочуть, щоб відкрилися наші очі, щоб не прийшли на місце їхніх мук. Про цей предмет не можна так говорити, як говоримо нерідко про поточні справи: «Та нехай, якось пройде». Ні, вже то не пройде як-небудь. Треба бути ґрунтовно впевненим, що не потрапимо в місце, в яке потрапив багатий.