7 жовтня 2027

четвер · 24 вересня ст. ст.

Сьогодні
Первомц. рівноап. Фекли (I)Св. Владислава, короля Сербського (після 1264)Прп. Никандра пустельника, Псковського чудотворця (1581)Прмч. Галактіона Вологодського (1612)Сщмч. Василія Воскресенського диякона (1918)сщмч. Никандра Гривського пресвітера (1939)Мирозької ікони Божої Матері (1198)Блгв. кн. Нягу Басарабського (1521) (Румун.)Димитрія Розанова пресвітерів

Седмиця 16-та після П’ятидесятниці · Глас 6

Посту немає

Первомц. рівноап. Фекли (I). Прп. Копрія (530). Св. Владислава, короля Сербського (після 1264). Прп. Никандра пустельника, Псковського чудотворця (1581). Прмч. Галактіона Вологодського (1612). Сщмч. Василія Воскресенського диякона (1918); сщмчч. Андрія Бистрова і Павла Березіна пресвітерів, прмч. Віталія (Кокорева) і мчч. Василія Виноградова, Сергія Михайлова і Спиридона Савельєва (1937); сщмч. Никандра Гривського пресвітера (1939). Мирозької ікони Божої Матері (1198).

Читання Святого Письма

На літургії

АпостолЕф. 1:1-9 (зач. 216)
ЄвангелієЛк. 4:16-22 (зач. 13)

Первомц.

Апостол2Тим. 3:10-15 (зач. 296)
ЄвангелієМф. 25:1-13 (зач. 104)

Тропарі та кондаки

Рівноапостольній Фекліглас 4

Тропар, глас 4

Словесе́м Па́вловым научи́вшися, богоневе́стная Фе́кло,/ и ве́рою утверди́вшися от Петра́, богозва́нная,/ первому́ченица яви́лася еси́ и первострада́льница в жена́х;/ возшла́ еси́ на пла́мень, я́ко на ме́сто благоцвету́щее,/ зве́ри и юнцы́ устраши́шася тебе́, вооружи́ся бо Кресто́м./ Тем моли́, всехва́льная, Христа́ Бо́га,// спасти́ся душа́м на́шим.

Кондак, глас 8

Де́вства добро́тою просия́ла еси́,/ и му́ченичества венце́м украси́лася еси́,/ апо́стольству вверя́ешися, де́во, я́ко пресла́вная;/ и огня́ у́бо пла́мень в росу́ преложи́ла еси́,/ юнца́ же я́рость моли́твою твое́ю укроти́ла еси́,// я́ко первострада́льная.

Інший кондак, глас 2

Уязви́вши твое́ се́рдце доброде́во, любо́вию Христо́вою,/ обру́чника вре́меннаго я́ко небрего́ма преоби́дела еси́/ и на огнь дерзну́ла еси́,/ звере́й же уста́ загради́ла еси́,/ и, спа́сшися от них прилежа́ше Па́вла и́щущи,// Фе́кло первострада́льная.

Молитви на сьогодні

Богослужбові вказівкисьогодні · завтра · післязавтра

Думка дня

Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року

(Мф. 12:14-16,22-30)
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити — біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і, як стріла, відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.

Не остережися тільки покаянник — від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться — і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.

Ще 2 думки

(Мф. 25:1-13)
Читається притча про 10 дів (Мф. 25:1-13). Св. Макарій так зображує її зміст: "Мудрі п'ять дів, будучи тверезими, поспішивши до надзвичайного для свого єства, взявши єлей у посудині серця свого, тобто благодать Духа, що подається згори, змогли увійти з Нареченим у небесний чертог. Інші ж юродиві діви, що залишилися при власному своєму єстві, не пильнували, не постаралися, поки були ще в плоті, взяти в посудини свої єлей радості, але, через недбальство або через зарозумілість щодо своєї праведності, вдалися немов до сну. За це й не допущені до чертогу Царства, не змогли угодити небесному Нареченому. Охоплені мирськими узами і земною начебто любов'ю, не присвятили вони небесному Нареченому всієї любові своєї і прихильності і не принесли з собою єлею. А душі, які прагнули надзвичайного для єства, святині Духа, всією любов'ю прив'язані до Господа, з Ним ходять від усього відвертаючись, до Нього спрямовують молитви і думки, за що і сподобилися прийняти єлей небесної благодаті. Душі ж, що залишилися в єстві своєму, по землі плазують помислом, про землю розмірковують і розум їхній на землі має проживання. Самі про себе думають вони, що належать Нареченому і прикрашені плотськими виправданнями, але, не прийнявши єлею радості, не відродилися вони Духом згори".*

*Преподобний Макарій Великий. Бесіди, 4, 6.

(Лк. 4:22-30)

Назаретяни дивувалися слову Господа, а все ж не вірували: завадила заздрість, як відкрив Сам Господь. І всяка пристрасть чужа істині і добру, заздрість же більш за все, бо сутність її становлять неправда і злоба; ця пристрасть найнесправедливіша й найотруйніша і для носія її, і для того, на кого вона спрямована. У малих розмірах вона буває у всякого, щойно рівний і тим паче гірший бере гору.

Егоїзм роздратовується, і заздрість стає мучити серце. Це ще не так буває мучительно, коли і самому відкрита дорога; але коли вона загороджується, і загороджується тим, до кого вже почалася заздрість, тоді прагнення її нестримні: тут мир неможливий. Заздрість вимагає повалення з гори свого противника і не заспокоїться, доки як-небудь не досягне цього або не згубить самого заздрісника.

Доброзичливці, у яких прихильні почуття переважають над егоїстичними, не страждають від заздрощів. Це вказує шлях до погашення заздрості й всякому, хто мучимий нею. Треба поспішати збудити доброзичливість, особливо до того, котрому заздриш, і виявити це ділом — одразу заздрість і стихне. Декілька повторень в тому ж роді — і, з Божою допомогою, вона зовсім уляжеться. Але так залишити її — змучить, висушить і в гроб загонить, коли не подолаєш себе і не змусиш робити добро тому, кому заздриш.

(Лк. 4:16-22)

Господь не сповістити лише прийшов про літо сприятливе, а й приніс його. Де ж воно? У душах вірян. Земля ніколи не буде перетворена на рай, поки існуватиме чинний порядок речей; але вона є і буде поприщем приготування до райського життя. Початки його покладаються в душі; можливість цьому — у благодаті Божій; благодать же приніс Господь наш Іісус Христос — приніс, отже, для душ літо сприятливе. Хто слухає Господа і виконує все заповідане Ним, той одержує благодать і силою її насолоджується в собі літом сприятливим. Це вірно здійснюється у всіх тих, хто щиро вірує і діє по вірі.

Думками не наповниш душу цією приємністю; треба діяти — і приємність вселиться сама собою. Зовнішнього покою може не бути ніякого, а сам лише внутрішній, але він невід'ємний від Христа. Втім, завжди буває так, що, як тільки запанує внутрішній спокій, зовнішні тривоги не мають тяжкості і гіркоти. Отже, і з цього боку є літо сприятливе; тільки ззовні воно здається холодною зимою.

Відео дня: Православний календар

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter