14 травня 2027
п’ятниця · 1 травня ст. ст.
Прор. Єремії (VI ст. до Р. Х.). Прмч. Вати Персіянина (IV). Блгв. Тамари, цариці Грузинської (1213). Прп. Пафнутія Боровського (1477). Сщмч. Макарія, митр. Київського (1497). Прп. Герасима Болдинського (1554). Прмчч. Афонських: Євфимія (1814), Ігнатія (1814) та Акакія (1816). Мц. Ніни Кузнєцової (1938). Царевококшайської, або Мироносицької (1647), Андрониківської та йменованої «Несподівана Радість» ікон Божої Матері.
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Священномученику Макарію, митрополиту Київськомуглас 8
Тропар, глас 8
Боже́ственныя Безкро́вныя соверша́я Же́ртвы,/ кровь твою́, от безбо́жных ага́рян излия́нную,/ в же́ртву непоро́чную прине́сл еси́ Влады́це твоему́, Пастыренача́льнику Христу́./ Его́же моли́, мо́лим тя,/ проли́ти гнев на язы́ки, хотя́щия бра́ней;/ христолюби́вое во́инство на́ше на враги́ укрепи́/ и ста́до твое́ от вся́ких бед неврежде́нно соблюди́,/ тебе́ бо кре́пкаго засту́пника почита́ем,/ но́вый священному́чениче наш,// святи́телю блаже́нный Мака́рие.
Кондак, глас 8
Весели́тся град Ки́ев,/ вели́кое сокро́вище стяжа́в,/ твое́ тле́нию неприча́стное те́ло,/ святи́телю блаже́нный Мака́рие,/ твой бо престо́л да́же до кро́ве от лю́тых враго́в наше́ствия храни́л еси́./ И ны́не Небе́сному предстои́ши Престо́лу,/ иде́же моли́твенно пред Творце́м помина́й нас, о́тче наш,/ да во всех беда́х име́ем тя прибе́жище и тобо́ю хва́лимся, зову́ще:// ра́дуйся, Мака́рие, архиере́ом честно́е украше́ние.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Чому так згрішили Ананія і Сапфіра? Тому що забули, що Бог бачить їхні справи і думки. Якби тримали вони в думці, що Бог все бачить і зовні, і всередині ясніше, ніж усі люди і навіть вони самі, не спало б їм і на думку так покривити душею перед апостолами. Тому ж відбуваються і наші всі гріхи та грішні задуми. Примудряємося все прикрити від поглядів людських і думаємо, що все нічого. Люди точно не бачать нічого і віддають нам ціну, як справним; але це не змінює нашої дійсної нікчемності.
Знаючи це, тверди кожен собі: чому сатана змушує моє серце брехати в лице Богові? Очі Його світліше за сонце бачать у сокровенних схованках серця; ні ніч, ні море, ні підземелля не приховують від Нього. Пам'ятай це, і тому влаштовуй свою внутрішню і зовнішню, хоч і невидиму, поведінку. Якби Всевидячий був чужий для нас — можна було б ще байдуже ставитися до Його всевідання; а то Він же і Суддя, і суд Свій, в силу всевідання, здійснює нерідко раніше, ніж сподіваємося. Можливо, там у Нього вже покладено негайно виголосити суд і над нами, коли тільки ми ще думаємо сховатися зі своїми гріхами в темній брехні: "Не бачить Бог!".
Ще 1 думка
(Мф. 12:14-16,22-30)
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити — біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і, як стріла, відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.
Не остережися тільки покаянник — від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться — і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.
(Лк. 4:22-30)
Назаретяни дивувалися слову Господа, а все ж не вірували: завадила заздрість, як відкрив Сам Господь. І всяка пристрасть чужа істині і добру, заздрість же більш за все, бо сутність її становлять неправда і злоба; ця пристрасть найнесправедливіша й найотруйніша і для носія її, і для того, на кого вона спрямована. У малих розмірах вона буває у всякого, щойно рівний і тим паче гірший бере гору.
Егоїзм роздратовується, і заздрість стає мучити серце. Це ще не так буває мучительно, коли і самому відкрита дорога; але коли вона загороджується, і загороджується тим, до кого вже почалася заздрість, тоді прагнення її нестримні: тут мир неможливий. Заздрість вимагає повалення з гори свого противника і не заспокоїться, доки як-небудь не досягне цього або не згубить самого заздрісника.
Доброзичливці, у яких прихильні почуття переважають над егоїстичними, не страждають від заздрощів. Це вказує шлях до погашення заздрості й всякому, хто мучимий нею. Треба поспішати збудити доброзичливість, особливо до того, котрому заздриш, і виявити це ділом — одразу заздрість і стихне. Декілька повторень в тому ж роді — і, з Божою допомогою, вона зовсім уляжеться. Але так залишити її — змучить, висушить і в гроб загонить, коли не подолаєш себе і не змусиш робити добро тому, кому заздриш.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter