1 січня 2027

(Мк. 9:33-41)
Спаситель за зразок віри і життя ставить дитя. Простота віри народжує простоту життя; з тієї й іншої походить зразковий лад моральний. Впустіть сюди мудрування — воно спричинить розлад усередині і під виглядом кращого влаштування справ усе життя розладнає. Мудрування завжди кривить: "то не так, інше не так; дай-но я все влаштую по-новому; старе негоже, набридло".

Але ніколи ще ніде нічого доброго воно не влаштувало, а тільки все розлаштовує. Розуму слід слухати те, що заповідано Господом. Щоправда, він називається царем у голові, але цьому цареві не дано законодавчої влади, а тільки виконавча. Тільки-но візьметься він законотворчо працювати, то нагородить хтозна-що, розладнає і моральні, і релігійні, і життєві, і політичні порядки; все піде догори дриґом.

Велике нещастя для суспільства, коли в ньому дають розуму свободу ширяти, не стримуючи його Божественною істиною! Це гнів Божий. Про нього сказано: "сховайся на хвилю малу, поки гнів не перейде!" (Іс. 26:20). У цьому розпалі розумової норовливості найкраще ховатися в простоту віри. Як під час бурі краще сидіти вдома і не виходити в самовпевненості на боротьбу з нею; так і під час бурхливого свавілля розуму краще не виходити на боротьбу з ним і не хапатися за зброю міркування, щоб протистояти йому. Простота віри сильніша за мудрування; зодягнися в неї, як у броню (1Сол. 5:8), і встоїш.

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.

(Лк. 6:17-23)

Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.