8 грудня 2026
вівторок · 25 листопада ст. ст.
Віддання свята Введення у храм Пресвятої Богородиці. Сщмчч. Климента, папи Римського (101), і Петра, архієп. Александрійського (311). Прп. Петра мовчальника (близько 429). Прмц. Магдалини (Забеліної) (1931). Сщмчч. Серафима (Остроумова), архієп. Смоленського, Григорія Воїнова, Іоанна Владимирського, Василія Парійського, Косми Коротких, Іоанна Тарасова, Симеона Афонькіна, Іларіона Соловйова, Ярослава Савицького, Олександра Вершинського, Іоанна Янушева, Віктора Смирнова, Андрія Шерньова, Варлаама Попова пресвітерів і мч. Павла Кузовкова (1937); мч. Миколая Копнинського (1938).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Священномученикам Клименту і Петруглас 4
Тропар, глас 4
Бо́же оте́ц на́ших,/ творя́й при́сно с на́ми по Твое́й кро́тости,/ не оста́ви ми́лость Твою́ от нас, но моли́твами их// в ми́ре упра́ви живо́т наш.
Кондак, глас 4
Це́ркве недви́жимии и Боже́ственнии пи́ргове,/ благоче́стия Боже́ственнии столпи́ вои́стинну кре́пцыи,/ Кли́менте с Петро́м всехва́льнии,// ва́шими моли́твами соблюди́те вся.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Лк. 10:38-42,11:27-28)
«Марія ж обрала благу частину» (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.
Ще 1 думка
(Лк. 17:26-37)
"Хто почне зберігати душу свою, той погубить її; а хто погубить її, той оживить її" (Лк.17:33). Потрібно розуміти так: зберігати душу свою означає жаліти себе; а губити душу - не жаліти себе; треба тільки мати на увазі: на шляху заповідей Господніх або в служінні Господу. І вийде так: хто служить Господу у виконанні Його заповідей, не шкодуючи себе, той спасається; а хто шкодує себе, той гине. Стань жаліти себе, неодмінно вже опинишся порушником заповідей, а отже, рабом негідним; а негідному рабу який вирок? "Киньте у темряву зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів" (Мф.25:30). Потрудіться постежити за собою хоч протягом одного дня і побачите, що жалість до себе кривить усі справи наші і відбиває охоту робити їх. Без праці й напруження нічого не зробиш; а примусити себе шкода - ось і зупинка. Є справи, які хочеш не хочеш, треба робити. Такі справи робляться неодмінно, хоч і важкувато. Але тут саможаління перемагається саможалінням. Не станеш робити - їсти буде нічого. А оскільки справи заповідей не такого роду, то при саможалінні вони завжди не виконуються. І на погані справи поблажка теж робиться із саможаління. Шкода відмовити собі в тому, чого захотілося - бажання і виконується; а воно або прямо гріховне, або веде до гріха. Так той, хто жаліє себе, завжди - що треба, того не робить, а що не треба, в тому собі потурає, і виходить зовсім негожим. Яке ж тут спасіння?
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter