7 грудня 2026

(Лк. 17:20-25)
Сказавши, що Син Людський з'явиться в День Свій, як блискавка, що миттєво висвітлює все піднебесне (Лк. 17:24), Господь додав: "Спочатку Йому належить багато постраждати і бути відкинутим цим родом" (Лк. 17:25). Зі змісту розмови видно, що це "належить постраждати" повинно передувати появі Господа у славі. Отже, весь час до того Дня — час страждань Господа. Сам Він постраждав в один відомий час; а після того страждання Його продовжуються у віруючих — страждання народження віруючих, їхнього виховання в дусі та охорони від ворожих дій, внутрішніх і зовнішніх, бо союз Господь має зі Своїми не уявний лише та моральний, а живий, заради якого все, що стосується їхнього життя, сприймається і Ним, як Главою. Виходячи з цієї думки, не можна не бачити, що Господь точно багато страждає. Найчутливіші скорботи — це падіння віруючих; ще більш чутливі для Нього відпадіння від віри. Але це — заключні поранення; постійні ж стріли — скорботи і спокуси та коливання віри невір'ям. Промови і писання, що дихають невір'ям, — розпалені стріли лукавого. У нинішній час багато кузень завів лукавий для кування таких стріл. Серця віруючих болять, буваючи уражені ними і бачачи поразки інших; з ними і Господь болить. Але з'явиться День слави Господньої — тоді відкриються таємниці темряви і ті, хто страждав, зрадіють із Господом. До того ж часу треба терпіти й молитися.

(Еф. 6:10-17)
Апостол одягає християн у всеозброєння Боже. Доречно підійшло це слідом за попереднім уроком. Бо якщо хто, послухавши покликання Божого, сприйняв початок нового життя, за допомогою благодаті Божої, доклавши до того зі свого боку "все старання" (2 Пет. 1:5), то на нього після цього чекає не спочивання на лаврах, а боротьба. Він залишив світ — світ за це почне гнати його; він врятувався від влади диявола — диявол гнатиме слідом за ним і ставитиме йому пастки, щоб збити його з доброго шляху і знову повернути у свою сферу; він зрікся себе, відкинув самість з усією ордою пристрастей, але цей гріх, який живе в нас, не відразу розлучається зі своїм привільним життям у самодогоджанні і щохвилини буде зазіхати під різними приводами знову оселитися всередині тих самих порядків життя, які так багато живили й годували його колись. Три вороги — кожен з незліченним військом — але головнокомандувач — диявол, а найближчі помічники його — біси. Вони всім орудують у гріховному житті, противнику життя духовного. Тому Апостол проти них і озброює християнина, так ніби інших не було зовсім. Каже: "наша боротьба не проти крові й плоті, а проти начальств, проти властей, проти мироправителів темряви цього віку, проти духів злоби піднебесних" (Еф. 6:12). Бо якби не було їх, і битви, можливо, не було б. Так само якщо вони відбиті і переможені, то відбиття і поразка інших нічого вже не варті. Отже, дивись усякий, куди слід спрямовувати стріли або, принаймні, з якого особливо боку слід себе захищати. І захищай! Апостол прописав кілька знарядь, але всі вони сильні лише Господом. Тому досвідчені борці духовні й передали нам: іменем Господа Іісуса бий ворогів.