23 липня 2026
четвер · 10 липня ст. ст.
Мучеників 45-ти у Нікополі Вірменському: Леонтія, Маврикія, Даниїла, Антонія, Олександра, Іаникита, Сисинія, Менеї, Вірилада та інших (близько 319). Мч. Аполлонія (III). Мчч. Віанора та Силуана (IV). Преподобних пустельників єгипетських, вогнем і димом замучених (близько 398). Прп. Антонія Печерського, Київського, начальника усіх ченців на Русі (1073). Покладення чесної ризи Господа нашого Іісуса Христа (1625). Сщмчч. Петра Зефірова і Стефана Луканіна пресвітерів, Георгія Бегми і Нестора Гудзовського дияконів (1918). Прпп. Євменія (1920) і Парфенія (1905) Гортинських. Коневської ікони Божої Матері.
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобному Антонію Печерськомуглас 4
Тропар, глас 4
От мирска́го мяте́жа исше́д,/ отверже́нием же ми́ра ева́нгельски Христу́ после́довал еси́/ и равноа́нгельное житие́ пожи́в,/ в ти́хое приста́нище Святы́я Горы́ Афо́на дости́гл еси́./ Отону́дуже благослове́нием отце́в в го́ру Ки́ева прише́д,/ и та́мо трудолю́бно жизнь соверши́в,/ оте́чество твое́ просвети́л еси́,/ и мно́жеству мона́шествующих стезю́ веду́щую к Небе́сному Ца́рствию показа́в,/ Христу́ сия́ приве́л еси́:/ Его́же моли́, Анто́ние преподо́бне,// да спасе́т ду́ши наша.
Кондак, глас 8
Возложи́в себе́ Бо́гу, па́че всех возлю́бленному от ю́ности, преподо́бне,/ Тому́ от всея́ души́ любо́вию после́довал еси́;/ ми́ра же тле́нная нивочто́же вмени́в, в земли́ пеще́ру соде́лал еси́,/ и в ней до́бре проти́ву неви́димаго врага́ ко́зней подвиза́вся,/ я́ко светоза́рное со́лнце во вся концы́ земли́ возсия́л еси́,/ отону́дуже веселя́ся преше́л еси́ к Небе́сным Черто́гом./ И ны́не со А́нгелы Влады́чню Престо́лу предстоя́,/ помина́й нас, чту́щих па́мять твою́, да зове́м ти:// ра́дуйся, Анто́ние, о́тче наш.
Інший кондак, глас 8
В ми́ре я́ко А́нгел, о́тче, пожи́л еси́,/ в земли́ пеще́ру себе́ соде́лав,/ в не́йже до́бре подвиза́вся проти́ву неви́димаго врага́ ко́зней,/ и отту́ду, веселя́ся, преше́л еси́ к Небе́сным черто́гом./ Помина́й нас, чту́щих па́мять твою́, да зове́м ти:// ра́дуйся, Анто́ние, о́тче на́ш.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 4:25-5:12)
У висловах Своїх про блаженства (Мф. 5:1-12) Господь зображує райське серце.
До настрою його входять: смирення, плач і сокрушення, лагідність і безгнів'я, правдолюбність повна, милостивість досконала, чистота серця, миролюбність і миротворення, терпіння лих, наклепів та гонінь за віру і життя християнське. Хочеш раю — будь таким. І тут ще передчуватимеш рай, у який готовим вступиш після смерті, як переднаречений спадкоємець.
Ще 2 думки
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter