24 липня 2026

(Лк. 7:36-50)
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: "якби Він був пророком..." (Лк. 7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом розум наш чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.

За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона. Від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах як доброго господаря не відбулося жодної зміни. Але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.

(Мф. 17:10-18)

Про Іоанна Предтечу сказав Господь: "Ілля вже прийшов, і не впізнали його" (Мф.17,12). Чому це? Тому що не слухали шляхів Божих і не цікавилися ними: у них був інший настрій, інші смаки, інший погляд на речі. Поза колом Божественних речей, у них здогадливість була в силі, а в цьому колі вони нічого не розуміли через відчуженість від нього. Внутрішній настрій утворює і своє чуття, яке негайно помічає і визначає знайоме йому, хоч би яке воно приховане було. Художник, учений і економіст дивляться на одну річ однаково уважно, але судження про неї виголошує кожен по-своєму - той за красою, інший за причинними взаєминами, третій за вигодами від неї. Так і іудеї: як були налаштовані, так і судили про Іоанна, а потім і про Спасителя, а оскільки були налаштовані не по Божому, то й не зрозуміли їх, які звершували справу Божу. Ось і нині не стали розуміти ні Предтечі, ні Господа - і чинять з ними як хочуть. Піднялося приховане гоніння на християнство, яке почало прориватися і явно, як нещодавно в Парижі. Що там зробилося в малому обсязі, того треба очікувати згодом у великих розмірах... Спаси нас, Господи!

(Мф. 12:30-37)

"Добра людина з доброго скарбу виносить добре, а зла людина зі злого скарбу виносить зле" (Мф. 12:35, Лк. 6:45). Що покладеш у скарбницю, те й отримаєш: покладеш золото — золото і візьмеш; покладеш мідь — мідь і візьмеш. Воно, звісно, і мідне можна видати за золоте, але знавець негайно впізнає підробку. Як же зробити, щоб у скарбниці нашій було одне золото, тобто в серці одне добро? Серце за природою скарбниця добра; лукаве прийшло потім. Візьми ж скальпель уваги і несаможаління; відокремлюй неприродне і відрізай його. Лукаве одне за одним відходитиме, а добре міцнішатиме і розширюватиметься; залишиться, нарешті, одне добре. Справа вся в тому, як визначити природне і неприродне. Нинішніх природознавців не слухай; вони все навиворіт тлумачать: що природно, то в них неприродно, а що неприродно, то в них природно, — називають лукаве добрим, а добре лукавим. Дивись, що говорить Господь у Євангелії та святі апостоли в писаннях своїх, і за їхніми вказівками визначай природне. Так, зрештою, збереш багато доброго і будеш виносити його з серця. Молись Духу Святому: "Скарбнице добра, поклади скарбом добро і в серце моє"!

(Мф. 25:1-13)
Читається притча про 10 дів (Мф. 25:1-13). Св. Макарій так зображує її зміст: "Мудрі п'ять дів, будучи тверезими, поспішивши до надзвичайного для свого єства, взявши єлей у посудині серця свого, тобто благодать Духа, що подається згори, змогли увійти з Нареченим у небесний чертог. Інші ж юродиві діви, що залишилися при власному своєму єстві, не пильнували, не постаралися, поки були ще в плоті, взяти в посудини свої єлей радості, але, через недбальство або через зарозумілість щодо своєї праведності, вдалися немов до сну. За це й не допущені до чертогу Царства, не змогли угодити небесному Нареченому. Охоплені мирськими узами і земною начебто любов'ю, не присвятили вони небесному Нареченому всієї любові своєї і прихильності і не принесли з собою єлею. А душі, які прагнули надзвичайного для єства, святині Духа, всією любов'ю прив'язані до Господа, з Ним ходять від усього відвертаючись, до Нього спрямовують молитви і думки, за що і сподобилися прийняти єлей небесної благодаті. Душі ж, що залишилися в єстві своєму, по землі плазують помислом, про землю розмірковують і розум їхній на землі має проживання. Самі про себе думають вони, що належать Нареченому і прикрашені плотськими виправданнями, але, не прийнявши єлею радості, не відродилися вони Духом згори".*

*Преподобний Макарій Великий. Бесіди, 4, 6.